Встати о 5 ранку,щоб сісти під Високим Замком у автобус,  який повезе до Дунаєва. Сама назва містечка, яке у 15 столітті архиєпископ і гуманіст Григорій із Сянока перетворив на фортецю і сам підносив воякам боєприпаси,щоб віднадити татар,нагадує про містичний край за Дунаєм,куди можна потрапити, подолавши страх і відчай. Тут почався Ренесанс, тут був Двір поетів,тут кожен від старого до малого почував себе захищеним і потрібним.Тут панували простота і скромність і закладались підвалини майбутнього  Дунаїва ХХІ століття. Вчетверте ми проводили тут Дунаївські зустрічі в надзвичайно корисному для тіла і духу середовищі. Без промов чиновників, співі під караоке, на подвір’ї костелу Св.Станіслава  кінця 16 століття. Всі рівні між собою :діти, дорослі,священики, миряни, науковці, поляки, українці, польський консул та єпископ, музиканти і митці. Навіть собаки. Пещені й статечні, вони прогулювались між людей і куштували домашнє печиво. І співали птахи, кукурікали півні,пахло акацією і молодими травами. І для тих,хто викликає особливу довіру, запрошував у свій приватний рай   мешканець Дунаєва Олег Воронович, або Князь – в  кімнату-музей, де з любов’ю зібране все, що пов’язане з його приятелями. Кожного року, коли я тут потрапляю, то бачу там щось нове. Це абсолютно вписується в контекст сьогорічних Зустрічей з девізом «Людина – міра всіх речей»

А ще чотири художні виставки, пленер студентів коледжу Труша і лекція-концерт барокової музики  інструментального квартету «Фенікс» в костелі. Хай весь світ залишається в імлі бізнесу і суєти,ми – в Раю.Важко уявити собі тут натовпи туристів, продаж сувенірів чи шашлики з кулішем. Це – для обраних,а не для піару . Ініційоване відновлення Дунаївського гуманістичного гуртка було паном Броніславом Комаровським,інтелектуалом і філософом, який народився у цих краях і був виселений в трирічному віці під час Другої світової, та настоятелем костелів у Дунаєві та Поморянах  отцем Юзефом Куцом. Чотири роки пішло на те, щоб створити таку гармонійну,позбавлену провінційного кічу,атмосферу  високої культури інтелектуального спілкування, яка неможлива без високого мистецтва. Відродити дух Ренесансу – можна всюди, але в найкраще до цього надається сільська ідилія.

Музи,співайте про русів, що випаси їх благодатні

В селах,що  щастя знайшли в цій благодатній землі.

Ниви, багаті дарами Церери, оспівуйте нині

Й землю, що наших іще не обманула надій.

(Себастіян Кленович.Роксоланія.переклад з латини Віталія Маслюка)