Книга не може конкурувати з ток-шоу,кіно , поп-музикою та глянцевими журналами про життя багатих і знаменитих, але видавці всього світу весь час намагаються  її до цього змусити. Ніби це так важливо,ніби це йти в ногу з часом. Головна мета літератури не змінилася з часів Аристотеля – катарсис, якого  читач досягає внаслідок магії слова. Але  цього вже ніхто вам нині не скаже,бо засміють. Основна доктрина сучасної літератури – купити читача сюжетом, який би його захопив як захоплює ефектне видовище, що імітує жахливу або прекрасну реальність. Після цього залишається купа порожніх пластикових пляшок і пакетів від чіпсів. Актори як у часи Шекспіра покидають сцену.

Книжковий бізнес такий самий прибутковий як торгівля зброєю,наркотиками і людьми, тільки легальний. Акули книжкового бізнесу виправдовуються тим,що  заробляють на бестселерах аби видати пару достойних, на їх думку, книжок, які  не дають літературі опуститися на дно. Це в них просто інстинкт виживання. Сюжети не можна вигадувати безкінечно, тому порожнечу заповнює псевдонаукова література, щоб задовольнити спраглий інтелект.  Якби не Дон Кіхоти, які видають неприбуткові, але потрібні книги, що продаються роками, людство уже б деградувало. Навіть той мізер переважує  мільйонні наклади словесного непотребу, а уявіть якби той мізер був трохи більшим. То була б найпотужніша зброя, яка б виховала шляхетне покоління, а не псевдокультурне стадо з примітивними уявленнями про світобудову. Але цього, на жаль, не станеться. ХХІ століття – це століття мафії. Книжкової також. Ти або живеш за її законами, або животієш. Спротив гаситься миттєво.

Більшість наших сучасників не здогадується навіть, що до прориву у світовій літературі кінця 18- першої половини 20 ст. причетна  скромна книжка англійця Лоренса Стерна, яка називається «Сентиментальна подорож по Франції та італії»,перші два томи було видано у 1768 році. Як і «Дон Кіхот» Сервантеса  книга Стерна була задумана як пародія,   тільки не на  лицарський роман, а на літературу подорожей, вельми популярний тоді жанр. Розповідь ведеться від імені священика Йорика ( як тут не згадати череп придворного блазня, що тримав у руках Гамлет»). Правда, у романі про Тристрама Шенді Йорик вже помер, але письменник його воскресив. Це абсолютно чесна книга про свій час і його людей,де кожна деталь стала образом, а образ – символом. Без цієї книжки не було б ні Шиллера, ні Гете, ні Діккенса, ні Гоголя, ні Шевченка,ні Пруста,ні Джойса. Тобто вони були б, але не такими, якими ми їх сприймаємо. Ця книга допомогла їм здійснити прорив у вічність.

Світова література  переживає зараз кризу,бо вичерпала себе за два століття. Тому навздогін за тревел-літературою, яка наступає на ті самі граблі, що й два століття тому, заговорили про неосентименталізм, що теж наступатиме на ті самі граблі. Тобто намагаються знайти череп бідного Йорика і знову воскресити його, аби література виконувала свою місію і приносила катарсис, змінювала світ. І приносила прибутки літературній мафії. Але це неможливо, бо двічі вступити в ту саму річку не можна.

Наскільки мені відомо,»Сентиментальна подорож» так і не перекладена українською мовою. Гранти дають під сучасну літературу,а про Лоренса Стерна пам’ятають лише історики літератури, та й то не всі.