Деякі українці в мережі міряються патріотизмом і сваряться.Одні ненавидять УКУ,Могилянку, істориків Наталю Яковенко і Ярослава Грицака, всіх лібералів на купі, євреїв та поляків .Інші ненавидять шаровари,вишивату,козаків,слова  Державного гімну  та Ірину Фаріон. І обирають укотре владу з усілякого непотребу. Всі вони вийшли з лона однієї матінки – Імперії і страждають комплексом меншовартості. Бо якби не страждали, то не називали би себе патріотами, а чинили б як годиться людині,чия Батьківщина в небезпеці. Але в обох випадках відчувається обмеженість мислення і намагання звинуватити одне одного в шпигунстві на користь лержави-агресора. А то взагалі страшна річ, позаяк веде до диктатури, а не до свободи.

Мабуть, я не патріотка України, бо не належу ні до перших,ні до других. Я не хочу жити за правилами, які мені нав’язують, і одягати уніформу,чи навіть нашивку. Це потрібно робити на фронті, а не у тій сфері, в якій я працюю уже багато років – літературі. Тому я  в очах «патріотів» підозріла особа і в разі приходу диктатури, чи реанімації імперського трупа   отримаю  на горіхи в першу чергу. Мене втішає, що Іван Франко теж був сам по собі, хоч поховали його у чужій сорочці, бо не мав своєї. І доказувати свою україноцентричність не збираюсь,бо іншої в мене не було і не буде.А  краще про патріотизм ніж сказали Іван Франко і Андрей Шептицький – ніхто вже не скаже.

Ті люди, які зараз везуть через засніжену Україну гостинці нашим хлопцям на фронт, теж не будуть битися в груди і кричати: «Я – патріот, а ви – манкурти і ліберасти.» Нащо воно їм? І ті, що збирають дітей в бібліотеках, піклуються про бідних і хворих, ліплять горщики з глини, і малюють картини, ті, хто працює в архівах і пише книги, пече хліб, готується до Вертепу,збирає десь в Італії пакунки для бійців, сортує сміття – нащо їм доказувати очевидне? .Послуговуватись у своїй державі  рідною українською мовою і не віддавати нікому українські території – цього досить. Майже досить. Бо ще треба думати про майбутнє. Не  покладатись на молоде покоління після 26 років суспільної інерції і,перепрошую, творчої імпотенції. Бо куплені дипломи, непридбані  книжки і повна безвідповідальність зробили свою чорну справу – багатьом дітям не потрібна Україна, а легкі і великі гроші,бо ви їх такими виховали. Чи вистачить дітей,яких виховували на інших цінностях,щоб побудувати нову незалежну Україну? Чи ви їх зжерете, бо вони хочуть побачити світ і отримати якісну освіту без принижень? І роботу вдома, яку  заслужили, а не купили і не випросили.

Тим часом Троянський кінь стоїть на площі і чекає темної ночі,коли сп’янівши від ненависті,  українці заснуть по своїх Фейсбуках, на тепленьких диванах.