Український літературний процес аж пищить,так проситься на люстрацію.І це не моя думка як письменника, ( у нас існує така форма тролінгу автора як звинувачення його у заздрості), а  конкретного видавця, якого обурило, наскільки брутально поводить себе оргкомітет бі-бі-сівського конкурсу, ігноруючи подану книгу знаного письменника. Жодних пояснень,тільки невдоволене пирхання секретарки. Народне пояснення: щоб не допустити конкурентів  до лідерки продажів Форуму з сакральним  прізвищем,яка й отримає цю премію. Правду кажучи, гроші, за які стоять у марному очікуванні інші українські письменники, сподіваючись на високохудожній смак  журі, смішні. Але не смішна надмірна передбачуваність цього самого журі, для якого думка читачів і критиків не варта й ламаного шеляга. Так поводив себе Янукович, вважаючи звичайних людей бидлом. По суті, і в укрсучліті є свій Донбас, який вимагає, щоб його почули.Всі інші оргкомітети з премій в Україні поводять себе приблизно так само й ігнорують критику. Доти, доки, друзі, ми їх не люструємо.

Літературні критики, тобто піарники тієї чи іншої літтусівки, також потребують люстрації. Для цього досить виявити зиск, який вони отримують від свого піару: гонорар від видавництва, доступ до тіл, гранти.В цілому світі вважається страшною ганьбою, коли видавництво замовляє рецензії критикам  за певну плату. Крім того, засоби масової інформації нерідко самі вимагають за  публікацію рецензії гонорар як за рекламу, виявляючи при цьому «патріотизм» щодо української літератури. Це коли йдеться про нерозкрученого автора, який не має зв’язків. Минулого року була кумедна історія, коли двадцятирічному поету після презентації електронної книги подзвонили і сказали: «Гони, чувак, 5 тисяч баксів і ми зробим тебе відомим». Поет послав їх тією мовою, якою слід розмовляти з ворогами українського народу.

За певні преференції держава могла б стимулювати видавців,щоб ті видавали молодих авторів, яких звідусіль женуть поганою мітлою. Наприклад,  закуповувати їхні книги в бібліотеки. А власники часописів теж повинні мати совість і бодай раз у рік випускати номер з творами молодих.

Всі нарікають на номенклатуру Спілки письменників, не помічаючи, що за останні 20 років з’явилась нова номенклатура, яка вирішує, кого загнати в підпілля, а кому спорудити за життя бронзовий монумент.Хіба вони не заслуговують на люстрацію? Нормальних критичних статей, що вказали б на їхнє справжнє місце у суспільстві? Спілка письменників потребує теж люстраціії і навіть кримінального розслідування. Але не простої заміни старих чиновників на молоду команду, яка буде робити те ж саме, а такого Статуту і такого контролю, які б унеможливили  появу корупції. Я б не розганяла Спілку. Комусь треба займатися збереженням пам’яті тих, кого уже немає з нами, проводити вечори, бесіди, допомагати матеріально. Спілка письменників навіть зараз – це хоч якийсь спротив цинічній комерціалізації літератури і маскульту. Без неї буде  геть зле. Тільки не слід приймати туди як у піонери.

Ну, хто у нас ще потребує люстрації?

Ага, всі ці експерти, що за бюджетні копійки пропихають не суспільно необхідні видання, а  книги своїх приятелів, кумів, чи надмірно дорогі і розкішні видання, які ніколи не потраплять до рук читача.

Щодо письменників, то нас ілюструватиме час.Знайдіть 8 том «Історії української літератури», виданий у  70-і.І посмійтеся на здоров’я. Де зараз ці генії, багачі, лауреати, орденоносці? На цвинтарі. А їхні книги в макулатурі. Прах до праху. І так буде й зараз. Тільки не забуваймо народної мудрості: «Поки товстий схудне, худий здохне».За цими забронзовілими пиками – поламані життя, загублені долі, самотність і гіркота.