Варення з темного винограду й трояндових пелюсток – так почалася для мене осінь.Є щось дивовижно заспокійливе в тому, щоб варити варення, невеликими порціями, без відер і виварок, а так – день у день, і в кожного варення свій особливий присмак і настрій.У недільного – недільний, у суботнього – суботній. Вчора зранку так було гарно, а потім почався вітер, дощ.То це моє варення увібрало в себе всього потрохи.

 Трояндові пелюстки ледь пробиваються крізь пряний запах кислої Ізабелли з твердою шкіркою й зеленими ягодами.Моє вариво  щільне як мармелад і темно-фіолетового кольору – наслідок алхімічних процесів, де важливий не сам рецепт, а його інтерпретація. Важливо, де блукають твої думки, коли сік змішується з цукром, коли здіймається піна, і коли настає момент істини – варення готове.

 Мені приємно чути, коли при назві – виноградно-трояндове варення цитують неокласичного  Максима Рильського:

  У щастя людського два рівні є крила – троянди й виноград,

 Красиве і корисне.

  Великий естет Максим Рильський написав ці  рядки на схилі віку, коли йому нарешті дали спокій, і він міг уже нічого не боятися. Поезія його стає холоднуватою як вересневий ранок і пахне айстрами та чорнобривцями. В ній нема ні радості, ні болю, ні жалю.

Ніколи не треба жалкувати за тим, що минуло.

І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?

Це написав він зовсім молодим, коли щастя мало інші крила – чистоту і простоту.