Вистачило б написати цих кілька слів,бо  ця тема важлива лише  для мізерної кількості людей, а вони й так усе розуміють.  Решті –  аби було що їсти і  випити.  Поки одні сидять під столом, вважаючи, що своїм ірраціональним послухом рятують світ, мені хочеться спитати: а який світ ви рятуєте? Свій власний – примітивний,амплітуда відчуттів  якого коливається від страху за своє нікчемне існування, схоже на стерті домашні капці,   і до готовності розірвати на шматки кожного,хто  розуміє :страх не рятує,він просто повільно вбиває і тіло, і душу, і серце. Страх – це спосіб контролювати людину. Упокорені страхом не мають ні минулого,ні майбутнього. Люди культури, її творці і вдячні споживачі, усвідомлюють, що культура допомагає долати страх, приниження, смерть,очищає. Тому втратити її не можна. Якщо продукт культури  не долає справжніх ворогів людини, то це підробка, супермаркет,що витісняє  малий бізнес.

Не лукавте,запевняючи, що настане час і ви вилізете з-під столу, відштовхнетеся від дна. І все  буде як раніше. Люди культури ніколи не опиняються під столом чи на дні, і не погодяться на перехід культури у віртуальну площину, бо  варто знищити сервери, припинити електричне живлення і все це зникне.

Що заважало українській культурі розвиватись останні тридцять років? Страх і ненависть. Байдужість – це лише латентна форма страху і ненависті, а не щось нейтральне, порожне і пустоголове. Страх, що образяться москвоязичні і їхній вториннй негуманній культурі настане кінець. Страх перед правдою, яка знищить зону комфорту рабів, яким так любо бути дітьми якогось Великого Керманича чи Старшого Брата. Страх перед війною, яка посунеться на захід. Путін нападе, якщо не будете толерантними, лояльними і покірними. І нарешті – страх перед короновірусом, який  донищує все недонищене, заганяючи його у віртуальну реальність, котру можна вимкнути одним кліком.

Це все ще передбачив німецький поет Андреас Гріфіус, який жив у страшні часи Тридцятилітньої війни: розграбований і знищений культурний спадок – найгірше лихо, якого може зазнати людство. Заплилі жиром лінощів і пасивності мізки – причина і наслідок зневаги до культури. Звідти хаос і безлад, і готовність лінчувати кожного, хто наважиться сказати про пріоритет духовного над матеріальним. Ох, ми такі побожні, такі гуманні, такі моральні, ми рятуємо світ. І якщо ви не з нами, то  вас потрібно каменувати чи спалити.

На мапі  совкової реальності  раз по раз поправляється вицвілий напис:ЛЮДЯМ НЕМА ЩО ЇСТИ,А ВИ ПРО КУЛЬТУРУ ГОВОРИТЕ, аби  хтось часом не надумав підтримати національні театри, філармонії,музеї,бібліотеки чи книговидання,. Людям культури теж нема що їсти, але вони ніколи не опиняться на дні разом з тими, хто вважає культуру чимось непотрібним. Зерно мусить відділитися від полови, по-іншому бути не може. Це не розкол,це – частина процесу вирощування нових поколінь, стійких до перемін.