Ще Тіт Лукрецій Кар у «Природі речей» писав про те, як блисквично руйнується культурний шар під час моровиці, війни та стихійних лих.Як чітко розмежовуються альтруїсти та егоїсти.Перші стають героями, другі – злочинцями.Невизначеність і двозначність  породжує хаос.Не можна поводитись так, наче не існує загрози, і казати, як маленька дитина: « Мене нема», ховаючись за мамине плече і заплющуючи очі.

У кожному суспільстві, яке перебуває у стані війни, є люди публічні – письменники, журналісти, громадські діячі, які повинні зробити вибір і рятувати країну в інформаційній війні, а не добивати її чи тягнути назад туди, де мирно квакають жаби.Війна завдала урази кожному, але хтось мусить оговтатись першим.Культура, інтелект мають стати на службі пропаганди, тобто стати бійцями у інформаційній війні.У тоталітарному суспільстві це робиться примусово, в громадянському –  це вияв альтруїзму і досягається він відмовою від амбіцій, комфорту та інших радощів життя, які окреслюють таким поняттям як свобода. Це особливо важко тим, хто не воює, не мешкає на окупованій території, а поруч кордон, який можна перетнути, де є всі блага вкупі з миром. І ти знаєш, що за твій патріотизм і альтруїзм тобі ніхто не дасть ні шеляга  гранту в чужій країні, де з патріотизмом і націоналізмом все гаразд, і за них наразі  не треба проливати кров. Досі ти міг пропагувати політкоректність, багатовекторність, мультикультурність донесхочу, грайливо відбиваючи атаки людей, яких називав «рагулями», «шароварниками», «совками», і на тебе молились юні неофіти, які хотіли жити  і померти в Парижі.Які не знають, що ця гра коштувала тобі як особистої свободи, так і творчої свободи.Справді вільний той, хто залежить лише від природніх стихій.А совок найдовше втримують у собі ті, хто копіює його методи впливу на свідомість, а не ностальгію за великими накладами і державними дачами.Одним із методів совка, який використовують в наші часи не лише на наших теренах – це шельмування опонента, агресія щодо нього.Чи це наслідок інквізиції, чи комуністичної ідеології, але ним користуються охоче в цілому світі для захисту певних поглядів, що їх називають ліберальними, хоча вони давно вже вийшли за межі шляхетного лібералізму й набули ознак тоталітарності.Твій опонент відсталий, бо він патріот і хоче, щоб його країна розвивалась природнім шляхом, сама плекала свої духовні цінності, а не пересаджувала чужі. Це важливо, бо ми повинні думати, що  будемо робити після війни, куди підуть наша пасіонарність і енергія – на створення повноцінного громадянського суспільства, в якому закладені основи суспільства гуманного, чи знову повертатись в комфортне болото безвідповідальності і вседозволеності. Постколоніальне мислення  – це найбільша загроза для України.На його подолання ще підуть роки. Війна трохи прискорила цей процес, і якщо вона затягнеться, ми побачимо оголене дно зі скелетами левіафанів і розтрощених кораблів.