Вбогі тексти сучасних пісень навіть страшно публікувати,бо зразу впадає в очі навіть не примітивність,а відсутність змісту. Спроби покласти на музику тексти сучасних поетів вкрай рідко бувають вдалі. Це все має щось означати,бути знаком перемін в свідомості сучасної людини. У неписьменні часи закони, історія,біографія співались. У Карпатах ще донедавна існували пісні-хроніки, а найвідомішою хронікою є пісня про Довбуша,де дуже конкретно описані обставини його загибелі й названі винуватці. Якби не було тієї пісні, довелося б вірити на слово австрійській окупаційній адміністрації.

Кобзарі супроводжували військо не для того аби розважати його, вони вели щоденник походів. Лірники теж ходили  і  передавали інформацію. Яку легко було запам»ятати, бо вона виспівувалась. Ці хроніки переважно зникли без сліду, до нас дійшли відцензуровані варіанти. Навіть зараз відлунням тих хронік є вірші,які пишуть здебільшого жінки:я підчас Майдану тримала в руках зошит,де жінка  написала віршовану хроніку подій. Вірші були погані, але вони документували не лише ставлення до подій, а й пашіли здоровим глуздом, що навіть не снилось нашим політологам. І попри це в них була присутня одержимість, навіть транс. Сміятись над цим могли тільки люди, геть відчужені від усього українського. Таких у нас дуже багато. У них порожні очі, вони не здатні на любов і на жертву. Вони часом уже народжуються тупими й жорстокими,їх не врятуєш.

Я веду до того,що пісня – це не набір безглуздих звуків. Подібний підхід композитора до тексту  знецінює не лише мову, а й музику. Написати, щоб продати – цим автори пісень нічим не відрізняються від авторів сучасних романів, які не мають жодного уявлення про стиль. Різниця лише в одному – погану пісню скільки не крути, її не стануть слухати, а поганий роман можна так розрекламувати, що він навіть отримає премію Бі-Бі-Сі.

Влітку я їхала з Косова через Коломию і водій автобуса тихо крутив пісні «Смерічки». Не тому, що це патріотично, а тому,що вони не токсичні,навіть цілющі.Є пісні, що завдають болю, але викликають катарсис. Втім, ви самі добре знаєте,яку силу має гарна пісня,в якій мелодія промовляє, а слова звучать. Пісня рідною мовою не мусить сама перетинати континенти,її туди занесуть на руках ті, кому вона зволожила очі й зігріла серце. Це те,що не відберуть у нас ніякі митники, і ніякі окупанти. Це – добре, зірки загинули,але їх світло сяятиме ще дуже довго. Скільки довго? У нас виросло покоління дітей, які засинали під мультики російською мовою,  які ніколи не чули колискової, першого досвіду сприйняття рідної мови. Їх батьки безнадійно уражені совковою пліснявою, народжені тремтячими рабами, що працювали за пайку. Душею вони все ще у Єгипті. Бо не було б тоді замовчування Володимира Івасюка і обписаного матюками родинного гнізда Миколи Леонтовича, російського репу у вухах підлітків і тюремного шансону по автобусах. Нищення української мови починалось з підлих убивств кобзарів і закінчується ситом, через яке не потрапить талановитий пісняр, чия пісня розбудила б Україну, половина якої стала культурною пустелею, яку напувають російські помиї,аби виросли покручі, а не люди.

Не питайте мене,де вихід. Виховуйте дітей українцями і особистостями,  навчіть їх  пити з чистого джерела, яке все ще пробивається з-під зотлілого листя.