У ці дні читаю роман Стівена Кінга “Під Куполом”.Він дуже великий, ще не дочитала. Стівен Кінг, хай там що кажуть про нього інтелектуали, дуже добре відчуває ситуацію і не треба крутити носом.Вчора я нарешті впіймала суть метафори Куполу.

Якась вража личина опустила на маленьке американське містечко непроникний прозорий купол.Ні зайти, ні вийти.Ніхто не може нічого з цим зробити.На горі стоїть така маленька штучка, яка створила цей купол, але про неї ніхто не знає.А тим часом місцевий мер, корумпований до самої кості, разом зі своїм синком-садистом, захоплює всю владу.Набирає команду гопників, які роблять все, що хочуть, називаючи себе правоохоронцями.Відповідно, починається зачистка незгодних. Чоловіка, який уповноважений захищати людей, звинувачують у вбивствах, які скоїли мер із сином, і замикають в буцегарні. Редакцію газети спалюють.Коли лікар просить піти мера у відставку, той ламає йому руки-ноги й звинувачує у спробі узурпації влади.Жінки, діти, старі створюють революційний комітет,хоч у них нема зброї, та й не хочуть вони вдаватись до насильства.

По той бік куполу усі дружно співчувають, але нічого не можуть вдіяти.

А що буде далі , скажу, як дочитаю до кінця.Отака історія. У нас є теж свій купол.Може,Стівен Кінг зараз читає в Інтернеті про Майдан і думає про наш український купол.Але ніхто не здогадається його спитати, як нам перемогти.Бо в моді зараз політологи та письменники, які воліють писати про свою розкомплексованість і толерантність, а не про те, що усіх нас тримають під ковпаком і мають за бидло.У простих людей більше гідності.Вони не біжать на телебачення засвідчити свою лояльність до Майдану, не дають непрофесійних порад, не фоткаються на тлі барикад чи Беркуту.Вони -не вода, яка може просочитися крізь стіни на шпальти європейських газет, і їм нема куди тікати в разі чого, бо для цього вони надто бідні.Поразка Майдану буде для них кривавою раною до кінця життя, а інтелектуальна еліта полегшено зітхне і братиме з рук Ахметова і Фірташа гранти і стипендії і розповідатиме, як роздавала канапки на Майдані.Тільки не треба забувати, що минуле вже визначило наше майбутнє.Теперішнє  нічого не важить. Головне, якими ми прийшли на Майдан, а не якими ми підемо з нього.