Хіт 60-х-70х – величенький том прози Андрія Чайківського «Олюнька», замацаний тисячами  селянських рук в Галичині.Її й зараз важко позичити в бібліотеці.Дитиною я перечитувала однойменну повість кожного разу, як вона поверталася до нашої хати від чергового читача.Дуже трагічна історія дівчинки- сироти, яку тяжко скривдили найближчі люди, не викликала в мене якось страху.Я  не раз замислювалась в чому її магія, чому з усіх повістей Чайківського вона зачіпає по-справжньому.Це вона допомогла мені виробити свій стиль і зберегти в собі творчу емпатію.Надзвичайно жива мелодійна мова? Напевно.Але я теж жила на ріці і бачила повінь, хоча вода ніколи не сягала пагорбів.Я знаю. що таке сльота,стихія  на селі, що таке не вміти себе захищати, і що таке жорстокість дорослих жінок, які сліпо люблять лише власних дітей і ненавидять чужих.Мою бабусю теж кривдила мачуха, потім свекор.У вісім років вона місила тісто на хліб, стаючи на стільчик,бо не могла дотягнутися до діжі.Дитина. яка втрачала рано матір,  була неймовірно чутливою.

Дивно, але ніхто мені тоді не розповів,що село Пишнівці, реальне село Гординя, зовсім близько від нас:12 км від Самбора.Цього літа рука моя потягнулася до «Олюньки» і я вирішила побувати в селі Гординя : така собі літературна проща, сентиментальна мандрівка.Сюди і в сусідні Кульчиці можна возити  екскурсії, а Олюнька і Мавка Лесі Українки – мабуть,найвідоміші українські літературні героїні після Катерини Тараса Шевченка.Але якщо двом останнім можна ставити пам»’ятники де завгодно, то пам’ятник Олюньці можна поставити лише в селі Гордина Самбірського району.

Я впевнена, що ця історія була реальною, бо вона правдивішв за будь-яку реальність.Я стояла на моріжку біля церкви,колишньому цвинтарі, де зберігся надгробок отця Городиського, що купив колись на прохання дідуся Луця молитовник для Олюньки.Десь тут Олюнька похована.Через дорогу -покинутий будинок старої школи.Навряд чи це та сама школа, де так старанно вчилася Олюнька, але місце те саме.Потім дорога повела мене вниз,до Дністра.Тепер там дамба, що рятує від повені, а на родючій землі городи.Десь тут замерзла голодна дитина пасла корови і пригортала до себе пса,щоб зігрітися.Вона успадкувала велике багатство від померлих батьків,була дуже вродливою, але жила як остання жебрачка при дядині.Її захищали, але так і не захистили.

Вона як і Україна завжди щось комусь винна,принижена найближчими,а її безмежне терпіння і шляхетність викликає лють у тих, хто хоче її пограбувати і знищити.

Дністер тут захований у лозах, вузький, але небезпечний з глибокими ямами.Тут Олюньку втопив Дмитро, її чоловік,що взяв сироту за дружину з розрахунку, а не з любові, лицемір і нелюд, якому вдалося ошукати навіть мудрих і досвідчених людей .Створити образ і піднести його до символу – це найбільший успіх письменника.Таких потужних образів як Олюнька дуже мало у світовій літературі.В інших країнах цей шедевр був би відомий кожному, але коли питаєш про «Олюньку», як правило чуєш: не знаю, не читав, або просто чув.Так і залишилась повість Чайківського на задвірках української літератури, а тема домашнього насильства розглядається через призму імпортованої ліберальної ідеології.