У 1944 році священик з Добромиля відмовився тікати на Захід.»Хіба може пастир залишити свою отару?» Віряни його не видали: він усе життя пропрацював садівником у колгоспі,проводячи підпільно обряди.Його сад зараз заріс і здичавів.

Хлопчику 15 років, зв’язковому  УПА, енкаведисти вирвали волосся.»Але я їм нічого не сказав!» Героїв не буває багато, але без них суспільство деградує.Звичайна людина має вибір так само: повестися як людина або впасти на саме дно.Як правило вона не потрапляє у ситуації, загрозливі для життя, і не здатна віддати життя за когось.Але життя без жертв не буває, особливо,  коли Батьківщині загрожує небезпека чи йдеться про майбутнє.Для багатьох українців не існує такого поняття як майбутнє.Вони кажуть, що живуть задля дітей, а насправді не уявляють собі їхнє майбутнє, тобто,що світ, у якому житимуть їхні діти, слід уже зараз змінювати.

Чим не готові пожертвувати українці?

Роботою.Згадаймо, як покірно їхали вчителі на антимайдан, як голосували за того,на кого вказав директор.Вони боялися звільнення, хоча могли подати в суд, або вчинити колективний опір.Боятися можуть тільки погані фахівці.Люди, які досконало знають своє ремесло, ніколи не залишаться без роботи, а їхня активна громадянська позиція рано чи пізно знайде підтримку і буде винагороджена.Життя – це боротьба з перепонами, а не бійка за шматок хліба.Якщов житті немає драйву, воно просто нецікаве.

Кар’єрою.Терпіння і лакейство не мають нічого спільного зі смиренням та служінням.Я знаю людей, які могли зробити блискучу кар’єру, але не хотіли опинитись  у структурах гріха, тобто професійне середовище вимагало від них безчесних вчинків.Займатись улюбленою справою вони могли лише на найнижчих щаблях.Але як бути з тими, хто готовий зневажити свій народ, мову, країну, щоб отримати гранти від сумнівних організацій.

Комфортом.Як виявилося, відмовитися від російського телебачення та маргінальних соціальних мереж – це надто велика жертва.Не поїхати на заробітки в Росію – це неможливо.А від цього залежить перемога у війні з Росією, тобто чим далі українське суспільство від товарів агресора, тим  швидше настане ця перемога.

Амбіціями.Людина без морального стрижня і без достойного багажу знань і вмінь  не має взагалі права на амбіції.А ті, хто наділений цими якостями, як правило, сумлінні,працелюбні і розважливі.Вони знають, коли можна задовольняти амбіції, а коли краще перечекати.

Родиною.Добровольці, що зараз воюють на фронті, знають, що можуть загинути, але ж у всіх є родини.Я знаю історію, як жінка народила дитину в криївці, потім віддала її родичам, і коли йшла годувати, її підстрелили і вона стекла кров’ю у лісі. І водночас я чула, як жінка хвалилась, що чоловік від повістки ховається в гаражі,а потім втече у Росію.

Грошима і статками.Тут усе зрозуміло.Найлегше офірують ті, хто заробляє гроші найважче.

А тепер, чим готові пожертвувати українці:

Честю.Слово це майже вийшло з ужитку, але згадаймо, скільки військових на самому початку війни поступилися офіцерською честю і стали зрадниками.Чи існує таке поняття як честь судді, поліцейського в сучасній Україні?А честь вчителя, який не годен навчити учнів за зарплату, але вчить за гроші батьків?Честь лікаря, який не робить операції навіть тоді, коли кожна хвилина важлива, доки йому не дадуть грошей? Честь митця, який з комуніста мімікрує в націоналіста? Честь журналіста?

Свободою. У нашому корумпованому суспільстві слід максимально бути від нього вільним.Це така вузька стежка в болоті – крок убік веде до втрати гідності і честі. Ми надто сильно залежимо від оточення, яке обрали собі як найбільш відповідне,і щоб там залишитися, готові позбутись права вибору. Ну, а поняття свободи слова дуже деградувало в ХХІ столітті.Свобода слова, яка не діє для блага, рано чи пізно стає елементом світу зла.

Гідністю. Якщо йдеться про якісь преференції – гроші, влада, успіх, та навіть найменша вигода – з гідністю розлучаються дуже легко.Батьки, заражені духом конформізму чи авторитарності,не здатні прищепити дитині гідність.Гідність – це як імунітет, без нього людина хворітиме все життя.

Що чекає людей, які не здатні  пожертвувати комфортом, амбіціями і т.д? Сумна самотня старість, хвороби,відчуття непотрібності,стареча деменція та інші неприємності.Змарноване життя. Ось чоловік 85 років, колишній зв’язковий УПА, який 18 років просидів у тюрмах.Він сідає в маршрутку, їде до міста, щоб показати маленький музей.Він стрункий, веселий, бадьорий, здоровий, громадський активіст.Він не просить для себе пенсії чи орденів, як колишні енкаведисти.Він нічого не втратив і все здобув.Він – щаслива людина,бо він жертвував, але сам ніколи не був жертвою.А причина проста – не дозволяти обставинам панувати над собою.