У кожній літературі присутні  авторитети,аферисти, епігони,плагіатори, популісти,дилетанти, і просто вар’яти. Тільки в Україні перших трьох звірів називають постмодерністами, що дає змогу мобілізувати наступне покоління епігонів епігонів. Токсичною може виявитися будь-яка книга: «Страждання юного Вертера» спричинили хвилю самогубств по всій Європі. Літературні кумири викликають пандемію, справжню моровицю серед читачів, позбавляючи їх шансів розвинути літературний смак і  підрости. Гарних книг не багато,мільйонні наклади розбещують авторів. Еліта літературного бестіарію- авторитети і аферисти- неможливі без могутньої підтримки медіа, в Україні ще й  державних чиновників та політиків. За всім цим стоїть намагання зробити читачів маріонетками, а популярних письменників використати для поширення небезпечних ідеологічних вірусів. Письменникам чесніше спитися і збожеволіти, ані стати політиками на службі в олігархів. Проте розпад особистості триває і в тих, і в тих. Всі вони деградують,бо мали колись дрібку таланту перш ніж перетворитися на творчих імпотентів. Їх теж шкода,бо вчорашні шанувальники закидають їх камінням, як блудниць.

Арсенал проти цих звинувачень вкрай убогий: геть обмеження, ви – заздрите, піар обов’язковий, клятий совок, то все не плагіат і вторинність, а постмодерн, і всіма вашими звинуваченнями ви хіба популяризуєте наші снікерси і фаст-фуд. Ото всі аргументи. Рецензент, модератор зліпить з купи лайна генія. Хто вміє продавати снікерси,той продасть найтупішу книжку. Тому й критики відсторонилися від літпроцесу,  бо там потрібні воїни, а не кожен може ним бути чисто платонічно. А підлизами теж не всі здатні стати.

Звісно, менш значні, зате більш численні персонажі літературного бестіарію пролазять на  вищу ланку  харчового ланцюга за допомогою спонсорів, в якості дружин, синів, дочок, кумів на всі книжкові фестивалі,активно виступають. Після них хочеться просто витерти стільця, а ще ліпше туди не ходити, не те, що виступати з ними в парі. Але для невибагливого читача  це все нормально: епігони, популісти і дилетанти такі самі письменники, як Шекспір чи Леся Українка,тільки цікавіші й ближчі. Людей,стійких до вірусів,дуже мало,бо класична література настільки ошельмована, висміяна і дискредитована шкільною освітою,що відраза до неї вже запрограмована з перших років життя. Я маю на увазі українську класику, якій саме авторитети і аферисти не без впливу ідеологів Кремля першими оголосили війну, чого в іншій жодній країні світу ніхто собі ніколи б не дозволив. Тепер ми маємо покоління літераторів, які не читали, але засуджують. Особливо ненавидять вони розбійника Чіпку, персонажа першого українського кримінального роману.

Натомість толерують плагіат і КДБ, закочують очі від слів «Голодомор», «націоналізм» і «УПА», бо з цим  не підеш до Європи і не потусуєшся на  Франкфурті. Наша війна теж нікого там не цікавить,бо в жаданих цивілізованих країнах  література – лише перегони і комерція. Старече тіло Європи гріють лише насильство,порно, інцест, канібалізм та інші «приємні» речі. Але тіло України, молоде і пружне,прагне  інших, здорових втіх, які гармоніюватимуть з духовними запитами.От тільки  коли західноєвропейська цивілізація впаде, то вона знову зможе відновитися на основі класики.А на чому відродиться Україна,де за останні два десятки років знищено стільки культурних надбань минулого, скільки не знищили за триста років? На цьому бестіарії, що пирскає отрутою і розштовхує ліктями егоїстичних посередностей полиці бібліотек та книгарень, намагаючись потрапити до шкільної програми і в класики?Культура – це стихія,де не панують закони виживання сильніших. Це- територія гідності, розвитку і таланту. Якщо цього не буде, не буде і культури, і людства.

А щодо вседозволеності, то вона – одна з причин майбутнього тоталітаризму,чим більше надмірностей,тим жорсткіша тоталітарна цензура. Чи не краще обмежити свої апетити і бажання задля спокійного майбутнього?