PolskiЛюбов і хліб
3Квітень 18, 2013 від Галина Пагутяк
У Леоніда Кисельова прочитала, як він у п’ять років стояв по кілька годин у чергах за маслом і цукром на початку 60-х. І як якийсь селянин сказав, що за Дніпром люди пухнуть з голоду.Дитина запам’ятала це.Діти ніколи нічого не забувають. Найнадійніші свідки.
Я пам’ятаю, як наприкінці 60-х мене єдину з усієї сім’ї посилали за хлібом.Я стояла у тісній крамничці, набитій людьми, й боялася, що мене випхають звідти дорослі дядьки й тітки.І випихали, дуже часто, бо чорного хліба за 14, і білого за 22 копійки не вистачало на всіх.Одного разу поперед мене влізла наша сусідка, чомусь з усіх тих, хто мене відпихав, я запам’ятала саме її. Нелюдяність радянських черг, які одних принижували, кривдили, а інших виховували хитрими й спритними.Я була така маленька, найменша в родині, чому посилали мене?
Якось мене вдома дуже сварили, бо в хлібі зі споду виявилась дірка, прогризена мишами.
Я виросла і ніколи не посилала свою дитину в черги, хоч у 90-х роках було голодно, і люди знову здичавіли.Можна бути просто бідним, а можна бути лихим бідним.Я вже навіть не знаю, чи варто бути добрим із злими, щирим із хитрими.Принаймні не в чергах за хлібом.
А ще я думаю, що якби нас не посилали у ті черги, ми були б сильнішими і кращими.Якби нас любили так, як ми любимо тепер своїх дітей. Виросло б покоління, яке не дозволило б топтати свою гідність навіть заради хліба.
Kategoria Блог | Теги:
мои очереди были веселыми, но это было чертово веселье, смотреть как кому-то не хватило кобасы, как сцепились в сварке “мы тут до вас стояли”, как давали на руки строго по лимиту; голодная и неповоротливая самка alien плодила в магазинной духоте голодное и пронырливое потомство
Це повторилось і в 90-і, коли давали одну хлібину на одну прописану особу, а нас було троє непрописаних в селі. Мені не було весело, там чомусь не було дітей в тій черзі.
Доброго дня, Галино! Мене вразив Ваш спогад про хліб. Відразу згадалося своє. Пам’ятаю плака на всю стіну у магазині: усміхнена кукуризина у хусточці” і напис:” Ширше дорогу, друзі, королеві кукурудзі!” І черга на пів дня , бо давали по по скільки-то хліба на руки. Звичайно, дорослі не могли стояти цілий день у черзі, тому і посилали дітей. Ми там гралися, гуляли. Було навіть весело. Але коли привозили хліб… Мені хтось наступив на ногу, а там у мене була “вавка”. Кірка злізла, було так боляче. Штовханина, давка… Так і було. Мабуть з тих пір в епоху “дефіцитів” ніколи не становилась у чергу, воліла краще обійтися… Коли вперше поїхала до Прибалтики, там мене вразила культура черги – всі стоять на відстані один від одного, спокійно. В такій черзі можна і постояти! Загальна культура багато важить…