Під тиском несприятливих обставин і реальної загрози втратити державу, українці починають потрохи прозрівати, не чекаючи Месії. Громадянське суспільство потрохи перебирає на себе контроль за минулим, звертаючись до локальної історії чи переосмислюючи окремі події. Воно слухає голоси свідків,а не ідеологів режимів.  Є перспектива на Українське відродження. Насамперед у сфері кіно, яке потрохи розвертається в бік національного. Блокуються всі фальшиві заяви про двомовність та мовну толерантність – дуже енергійно. Поступово відбудеться кристалізація культурного  спротиву  їй нічого не завадить: ні «прачечная»,що називається Міністерством культури, ні кволі потуги загнати освіту в прокрустове стійло ліберального шовінізму. Не так уже й зле в Україні, де всі провідні ЗМІ належать промосковським олігархам, і пересічне населення смокче з соски феесбешну пропаганду. Де літературна номенклатура зав’язла у методичках, отриманих ще в Московському літінституті, а шоу-бізнес фільтрує, викидаючи  все, що могло би бути корисним для розвою українського народу. Не так уже й зле, хоч всі ключові пости в гуманітарній сфері у нас займають доярки та свинопаси з дипломами і без. Принаймні, ніхто вже на них не ставить і не сподівається від них нічого. Це добре, бо зло очевидне, і з ним легше боротись. Погано для політиків, які домовлялись з тими, з ким домовлятись не можна.

По Вкраїні ще гастролюють проповідники «окремих прав людини»  і голуби миру намагаються сісти на голову наївним. Але наївних ставатиме дедалі менше, а те,що білі пальта забризкані кров’ю й скомпрометовані, все  ще доводиться доказувати.

Не  розколюйте Україну – тепер головний месидж білих пальт, які лякають нас громадянською війною. Їм дедалі важче апелювати до європейської еліти, яка колективно підсіла на кремлівську голку. Посполиті мали змогу помандрувати туди,де колись пускали тільки білі пальта, колишніх комсомольських активістів. Тепер вони можуть самі  сказати,що їх влаштовує в Європі, а що ні. Сказати щиро, не зазираючи нікому в кишеню,бо поїхали туди за свої кровні гроші. А Україну розколола не ненависть,а любов. Вона пробивається з-під бетонних плит совка і проростає крізь розсипи доларів та євро. Любов – демократична. Вона захищає те, що любить. Любов – мудра. Вона  завжди тримається подалі від кварталу червоних ліхтарів. І зрештою – переможе. Зараз ми ще за шкільними партами, уроки йдуть щодня, щогодини. І у нас є час. А в білих пальт його немає. Вони панікують, бо націоналіст- це вже не тавро, а необхідний вибір. А національна держава – єдиний вихід з тотальної політичної  та гуманітарної кризи, шлях до процвітання. Той,  хто контролює минуле, контролюватиме і майбутнє.