Kанал RSS

Колиска на горищі

1

Серпень 26, 2018 від Галина Пагутяк

 

 

 

Крайня хата на майже безлюдному хуторі вже занурена у ліс.Порожня і розграбована.Найперше витягають залізо з печей – дверцята, братрури, кранци і бляти.Там кубляться пияки, втім, видно,їх уже спалила горілка,бо свіжих слідів перебування немає.Зі стайні вигребли весь реманент, а на стриху ще досить безбарвного сіна.

Бідні люди тут жили – видно по рештках меблів 60- років, і сама хата законсервувалась у тому часі. Фото на стінах подружньої пари, відретушоване в кольорі, два великі образи на полотні – їх не зачепили. Ще одна світлина подружньої пари,видерта з рамки: чоловік у вишиванці, жінка дуже коротко підстрижена.Жмути нікому не потрібного одягу викинуті із шафи.Що ж, я бачила не одну покинуту хату, віддану на поталу часу і негоді.Але мене вразила одна деталь – дитячий візочок на горищі.Дуже давній, може 60, або й 50-роки. від якого залишився лише каркас і шмаття церати.

Виходить,було дитя і сподівались, що будуть ще, тому дбайливо сховали під дах.Він уже світить дірами і скоро ось-ось заламається. Оті нічийні хати – свідчення того,що доля дітей не склалася. Може, хтось буде сперечатися, але люди, які чогось досягнули в житті, мають сентимент до родинного гнізда. Вони або віддадуть хату в добрі руки, або доглядатимуть за нею, але не допустять до руйнування.Ще город, кілька яблунь.Навіть якщо вони дуже далеко від дому, все одно повинні відчувати зв’язок поколінь. Хіба що…

Тисячі українців мріють отримати легітимацію за кордоном, осісти там назавжди, прийняти не лише чужі звичаї, а й мову і навіть віру, бо Україна їм «нічого не дала». Образ майже 500-літньої давнини від Яна Щасного Гербурта – стріли, які ранять серце матері-Вітчизни, особливо болючі, бо від її дітей.Знову вона чимось не вгодила, не дала багатого посагу.На стіні Матір Божа показує скривавлене серце – от вам символ того,що відбувається зараз: відречення від Великої Матері, від її страдницької любові. Більшає покинутих пусток і не поодинокий випадок, як той, що описав Іван Франко в оповіданні «Батьківщина», коли син продає газдівство і, гнаний одержимістю, тікає світ за очі.Тільки вже з калькулятором, а не коханням, в очах. Чи осідає чиряком на рідній землі у віллі без саду,городу і без пасіки, зате з височенною огорожею і гіпсовими левами при брамі.А у вогонь пішли старі образи, вишиття і переписані  огрубілою селянською рукою Пророцтва святої Михальди, молитви і пісні, прадідівські дерев’яні церковці і  липи довкола них…


1 коментар »

  1. Зенон коментує:

    Читав якось не особливо зворушений: ну так, вірно підмічена, влучно описана проза життя. І раптом з останнім реченням вибухнув, зворушений оцим: “А у вогонь пішли…” Направду, збайдужілість до минувшини свого роду, села, міста, до того, якими вони стануть, вражає. Почув від декого стосовно “Під небом Борислава”:”А кому то буде потрібно?” Йшлося не про якість зібраного і написаного (тут претензій мало), а стосовно навіщось вийнятого зі скрині моєї пам’яті, щось на кшталт: “Було й загуло”. У вогонь пішло. Та не має так бути! Син моєї однокласниці з Ралівки під Самбором зібрав у своїй оборі старий реманент – домашній, для поля, догляду за худобою, тобто для господарки,предмети, що відчували на собі, як Ви пишете, “огрубілу селянську руку”. Коли я торкався цих безмаль столітніх, не потрібних нині речей, то не відчував від них холоду – вони були теплі, живі.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *