Ніщо так не свідчить про мовну неграмотність як ігнорування кличного відмінка, що присутній в нашій мові від віків,і, звертаючись до когось, ми використовуємо ті самі закінчення, що й тисячу років тому.У множині кличний відмінок зараз співпадає з називним, але в давнину теж відрізнялись. Усе,що нас відрізняє,робить неповторними і дає змогу протистояти нівелюванню і поневоленню. Так і в мові. Були лихі часи, коли філологи з партквитками тихо мекали про »кличну форму» іменників, відмовляючи українській мові мати право на сьомий відмінок, але тепер це роблять усі змалоросійщені як письменники, так і посполиті. Якась панночка на форумі навіть заявила, що зміна імені при звертанні це «дико». Дехто вбачає політику в тому, як краще казати «в Україні» чи «на Україні», проте навіть особливо патріотичні вважають мовною нормою звертатись до мами і тата – «мама» і «тато». Якби я колись так сказала своїй мамі, то напевно ворона б на хату не сіла. Кличний відмінок – то святе.
Немає жодних винятків. До істот і неістот ми повинні звертатись згідно мовного закону, вживаючи де потрібно відмінкові закінчення, а змінюються іменники І,ІІ і ІІІ відмін.Освічена людина, для якої мовна стихія є рідною, легко підбирає потрібні закінчення,їй не конче знати усі правила. Я не думала, що ця груба граматична помилка так часто зустрічається в сучасній художній літературі,особливо, коли звертаються по імені. Чи це крок до «універсальної» мови, з якої мріє бути перекладений укрсучліт, чи тяжкий спадок обмеженої в столиці чи обласному місті мовної практики, чи шкільна вчителька сама була неграмотна – цього я не знаю. Але знаю одне. У народних піснях, у діалектах іменник при звертанні завжди змінюється, ніколи не гальмує.
Власне, чому я про це пишу зараз? Бо на пристойному біг-борді, присвяченому війні,я побачила: «Татко, повертайся!» І це мене страшенно обурило.
Ми живемо в часи без правопису, це все одно, що жити без Конституції, тільки мовної. Ліберальні балачки про те, що мова повинна змінюватися, рухаються в бік її примітивізації, а не збагачення. Апелювати до Гуглу, а не до словників, це ще один злочин. Збагатити мову кримінальним жаргоном чи сленгом – це як віддати керування державою бандитам і злодіям, наслідки чого ми, власне, зараз і пожинаємо, а дехто вже позбувся через це життя. Мовознавство– це теж політика, де є свої ворожі агенти, тому будьте пильними, друзі.
А я вчора попросила надіслати Лану Перлулайнен її вірш, що так мене колись вразив, бо літеру Ї у нас так ніжно захистив Іван Малкович, а це ось про кличний відмінок:
* * *
А доля – ось вона, стоїть
отут, за рогом.
Нема безсмертя на землі.
І слава Богу.

Нема і вище. І зусиль
дурних не треба.
Бо янгол витримає стиль –
розтане в небі.

Луною тужною звучить
відмінок кличний,
поки під вікнами вночі
минає вічність.
Львів, 1995