Колись один письменник кривився: «Хіба «Катерина» і «Гайдамаки» можуть представляти українську літературу у світі? Фе?» Власне, ці дві поеми Тараса Шевченка  й досі не репрезентують наше письменство і наслідки цього дуже болючі, бо, щоб пізнати Україну, треба читати Шевченка, а не А, Б і В укрсучліту з їхньою вторинною естетикою.»У нас такого свого повно,» – висловилась колись покійна Ганна-Галя Горбач.Певно, що іноземцям потрібно пізнавати Україну, яка вже кілька років перебуває у центрі уваги світових ЗМІ.Як ми пізнаємо інших народів, інші культури.

То було багато років тому, коли ми були молоді й наївні, і нічого не знали про  політику, масову культуру, конкуренцію і комерціалізацію літератури.Над «Катериною» плакали сільські жінки, вразливі дівчатка, а символіка Тарасового шедевру – картини «Катерина»  геть не відчувалась.Трагічна доля дівчини-покритки розглядалась як жахливий відгомін звичаєвого права.Ми вчитувались у «Заворожи мені, волхве…», «Великий Льох», відсуваючи набік комедію «Сон», як щось гротескне і антигуманне. Зізнаватись у любові до Нечуя-Левицького чи Івана Франка було взагалі поганим тоном серед інтелектуалів, бо самого Шевченка боялись чіпати.Зрештою, те все минуло.

Другий Майдан і розстріл Небесної Сотні повернув нам Шевченка і його пророцтва, які ще не всі здійснились. Усі спроби позбавити його месіанства закінчились провалом, як тільки Україна стала боротись за свою незалежність.Уся ця «міфотворчість, міфопоетика» зараз виглядає анахронізмом.Шевченко дійсно став голосом українського народу, єдиним і на всі віки, доки Україна не отримає свободу, справедливість і достаток.

Вагітна Катерина в малиновій плахті  – між Мамаєм і російським офіцером.Прекрасна і беззахисна в своєму “грішному” материнстві.Скривджена, ошукана, зневажена, вона дивиться на нас. Що вона хоче сказати? Кого вона несе у своєму лоні? Спасителя, месника чи майбутнього поводиря сліпого кобзаря? Все залежить від неї.

Тепер ми знаємо. Вона несе в собі революцію 2014 року.Рівно через 200 років від народження поета-пророка.Війну зі своїм кривдником, який збезчестив Україну,забруднив її кров, зневажив її мову, наплодив перевертнів.Війна проти тих, хто позбавив гідності її історію, назвавши право на бунт звичайним насильством і розбоєм.

Тепер ми знаємо, що свободу здобувають великою кров’ю.І що концепція майбутнього розвитку незалежної української держави як у дописьменні часи Гомера була написана віршами, тим назвичайним ритмом, який може передати і биття серця матері, і спів птахів, і ревіння Дніпрових порогів. Справедливість, доброчестя, працьовитість – це умова визволення України.Несправедливі, аморальні, любителі легкої наживи ніколи не офірують своє життя задля порятунку батьківщини.Шевченко як і Сковорода знав, що правда вища за і життя, і за смерть, що тільки правда приводить до тями і зцілює.

На Майдані  ми збагнули суть «Заповіту» і « Мені однаково».Тепер настав час «Катерини», яка здатна розірвати пута колоніальної залежності навіть ціною власного життя.У поемі і в картині присутны ознаки Апокаліпсису, з якого почнеться оновлення світу.Текст і образи зливаються з подіями, які вже  пережила Україна: від визвольних змагань Першої світової війни, Голодомору, Чорнобилю аж до збоченої пропаганди «единой страны» та двомовності.Шевченко ніколи не помилявся, бо він любив свій народ і знав його потреби.І його любові вистачає досі, так її багато, бо вона мудра, зряча, а не сліпа й егоїстична. Ця любов у нього від матері, родини, від землі, скропленої потом і кров’ю.Тільки звідти  починається шлях справжньої еліти.