Ото читаю собі «Повість про Дракулу», написану у 15 ст. і ніби нічого страшнішого не читала. Ренесанс, гуманізм, Леонардо і Рафаель – аякже. А також час, коли володар, державець повинен був бути мудрим і хитрим, особливо, після пандемії чуми, яка спустошила Європу й перетворила людей на здичавілих, безпринципних потвор. І тут  у країні, яку поневолили турками, з’являється воєвода Влад ІУ з династії Басараба. Той, хто саджає на палю, – Цепеш, член загадкового ордену Дракона – Дракула. Він з нечуваною жорстокістю розправляється з зовнішнім ворогом ( турками), зрадниками, колаборантами, злодіями, брехунами і розпусниками, врешті потрапляє до угорської в’язниці, переходить до римокатоликів, і гине на полі бою з турками. Розправляється, бо розуміє, що від моральної чуми лікує лише смерть. Національний герой румунів і найкрутіший туристичний бренд сучасної Румунії. А для маскульту – самі знаєте хто.

Є в цій повісті один дуже цікавий момент. Про соціальне утриманство і популізм. Невивчений урок політиків та істориків, та тих українців, що стабільно обирають популістів, які обіцяють їм дармицю.

Дракула побачив, що вся його бідна, знекровлена турками країна заполонена жебраками. Він скликав їх у поле, десятки тисяч, і влаштував для них розкішний бенкет. Коли вони всі наїлися і напилися, Дракула спитав їх: Чого ви ще бажаєте? І ті відповіли: Бажаємо жити без смутку і мати всього вдосталь. І він відправив їх прямісінько до раю, де нема печалі, не треба працювати, і насолоджуватись життям. То був дійсно вельми розумний чоловік, який задавав людям важливі питання і визначав по відповіді, чого вони варті.

Наші українці ніяк не оберуть собі розумних, патріотичних очільників, хоча всі прагнуть жити як у раю на всьому готовому.Ті, хто обирає горе-президентів і депутатів, що дозволяють олігархам господарювати на нашій землі, не є аж такі бідні, як вони заявляють. Вони витрачають усе зароблене на статусні цяцьки, і називають себе бідними. І дозволяють грабувати не тільки себе, а й майбутніх нащадків, сподіваючись  покласти і собі  щось до кишені. Вони ніяк не можуть наїстися, доробитися, бо по натурі жебраки, які не вміють і не хочуть працювати, не бажають захищати рідну землю від ворога. Навіть коли у них власні особняки, іномарки, і дорогі гаджети, вони все одно залишаються жебраками, які мріють про дешеву ковбасу і халявну гречку. Такими їх виховують, щоб паралізувати волю і активність. Такими їх навчають, щоб зробити жебраками й боягузливими нікчемами, аби вони без коріння тинялись по світі  на посміх іншим народам.

І пізно вже для Вашингтона.З такими виборцями йому нічого не світить.