…Ще не було масового розстрілу в прямому ефірі, але вже загинули Сергій Нігоян, Михайло Жизневський і Юрій Вербицький.Їхні портрети трафаретом відбили на воротах львівського «Беркуту».Була неділя, дуже зимно.На барикаді з шин і мішків зі снігом служив імпровізований молебень  худющий чернець .З рукавів благенької дешевої куртки стирчали червоні руки.Чернець покинув монастир під Києвом і як завжди було в нас в Україні, подався  проповідувати слово Боже во врем’я люте, як писав Шевченко.Говорив він дуже просто, може, був селянським сином, і,певно, добирався сюди на попутках, бо в простиї ченців гроші не водяться.Та він жодного разу не сказав слово «гроші», пожертва чи щось таке.Мені він нагадав Григорія Сковороду, який втратив незворушність.

Чернець сказав про ту озброєну до зубів, заплилу жиром і золотом владу:

« Я проклинаю їх до сьомого коліна!» Цього не дозволили би собі наші священики, але одержимий чернець  мав таку відвагу.Як і матері невинно убієнних.

Коли я дивлюся на ті брехливі пики, які пройшли по крові Небесної сотні до Верховної Ради, і імітують уже три роки розслідування, я не відчуваю розчарування. Його хай відчувають ті, хто їздив на Майдан як на екскурсію, чи боявся писнути під поглядом начальства.Я відчуваю лише гнів.Небесна сотня не покине нас, доки не здійсниться правосуддя людське і Боже.

Я пригадую, як мене вітали колишні знайомі з Росії і Грузії з перемогою Майдану, коли Хрещатик пахнув кров’ю і порохом.Я їх спитала, де ви були раніше, чому не спитались, де я, де мої рідні, не висловили співчуття. Не треба мене вітати.Я хочу оплакати своїх мертвих.

Той чернець зник раптово, як і з»явився.Янгол Божого Гніву.У часи найгірших випробувань вони ходили по Україні і будуть ходити, бо нам судилась ще не одна битва  людини зі звіром, який висотує усі соки з нашого народу.Але й боїться тепер нас люто. Неосвічені, бездарні клептомани відчувають, що їхній час минає, і вся ця продажна  телевізійна братва, що існує на гроші московських та промосковських олігархів, може скільки завгодно вдавати, що три роки тому нічого не відбулося. За все прийде розплата.

Не знаю, чому, але мені здається, ніби й не було цих трьох років, і зараз я почую сред ночі сигнал автомобіля, який збиратиме людей на Київ, і у церкві вдарять на сполох…