Гібридне письменництво
8Лютий 23, 2017 від Галина Пагутяк
Збираючись вперше цього року на зустріч із читачами, відчуваю, як мені не хочеться порушувати внутрішню тишу, без якої я б ніколи не змогла здійснитись як письменниця.Мені не переламати ту дивну ситуацію, що склалась в українському книжковому просторі: ти мусиш вилізати на люди, бо про тебе забудуть. Не має значення, що ти пишеш, як ти пишеш.Головне – як ти себе подаєш публіці і як на цьому заробляє видавництво.А тут – конкуренція, цинічна і безжальна, бо можна з будь-якого лайна зробити бестселер, вклавши туди гроші.І найчастіше саме з нього і роблять бестселери.Габріель Гарсія Маркес вставав щодня о 5 родині ранку.Перед ним лежало 500 аркушів чистого паперу, які він списував, шматував,жмакав за 5-6 годин роботи.Сучасний автор прокидається з головою тяжкою від похмілля в готелі, бо гастролі займають у нього цілий рік, шукає в Інтернеті, хто там про нього що написав, і їде на першу зустріч.Навіть, якщо він не вживає того зілля, то в його голові так само порожньо, як у похмільній.
Секрет успіху – мати в друзях медійників, покровителя рівня Фірташа, власний музичний гурт, лексикон постмодерну для круглих столів і лексикон Аллочки-людожерки для простої публіки, а також час від часу демонструвати своє політичне глупство на всю Україну ( останнє це вже наслідок успіху).
Уповаючи на час,який все розсудить по ділах ваших, ми лукавимо.На місці відпрацьованого матеріалу з’явиться свіжий, ще гібридніший, а попередній закріпиться у гіпсових формах щелеп балакунів від літератури як «канон».Ресурси для канону з того самого джерела, що й ресурси на підтримку гібридної літератури:купівля науковців, вікна Овертона в критиці і ліберальні ( проросійські) медіа. Все, що не вписується в «канон» гібридності, вважають апологети гібридності, це соцреалізм.Брехня настільки очевидна, наскільки ж і нахабна, і розрахована не на розумних мислячих людей, а на неосвічену молодь.Та молодь може навчатись і в Гарварді, і в Могилянці, це не рятує від неосвіченості.Знання – це не мудрість.Розумний не стане сперечатися з дурним про смаки, і не буде намагатись з ним конкурувати, бо програє.Шляхетний римлянин Андрій Содомора не стане виступати у Львівському цирку.Він – приятель Горація, а не кінь Калігули. Так само шляхетний львів’янин Ігор Калинець чи біженець Василь Голобородько не стануть підбирати крихти зі столу Адміністрації Президента і їхні книжки не куплять на Львівській торговиці, яка колись була Книжковим Форумом, міністри та всіляка дрібнота, що продала давно душу дияволові.По тому й будемо дивитись, що є літературою, а що є покручем швейної машинки і анатомічного стола,здебільшого переспівом ( плагіатом) з неперекладених у нас літератур інших народів.Або просто графоманськими сльозами, за які, може, й не платять багато, але видавництва, що спеціалізуються на третьосортних світових бестселерах, диктують попит.
Існує незмінна константа: скажи мені, що ти читаєш, і я знатиму, чи варто мені з тобою приятелювати.Аспірантки філологічного факультету зачитуються Люко Дашвар, бо вона більше відповідає їхньому інтелекту, ніж «Дім на горі» Валерія Шевчука.Коли годувати мозок фастфудом, він деформується і зменшується в об»ємі.Тут уже час не допоможе.Укрсучліт та інші йому подібні сучліти працює на дебілізацію населення і дуже гарно йому це вдається наразі вкупі з системою освіти, що теж стає гібридною замість того, щоб стати прогресивною.
Гібридна література ніколи не стане національною, і це, мабуть, її головна ознака.Ба, вона її найбільший і найлютіший ворог, бо виключає будь-який альтруїзм.
Kategoria Блог | Теги:
Пані Галино, Ваше ім’я як письменниці резонансне. Як на мене, то популярності Вашим книжкам не бракує, хоча вони не для посереднього читача.
Як казали мудрі старі галичани – кожна потвора ма свого аматора… Читання Люко Дашвар чи Валерія Шевчука скоріше залежить від гормонів, які у даний час домінують в організмі, аніж від інтелектуального складу… А пост-колоніальний синдром в Україні – це ще надовго…
Правильно сказано.
Дуже гостро сказано, можливо, аж надто.Але правдиво.Зустріч з письменником – це дуже добре і цікаво. Не завжди є можливість побачити всі новинки і розібратися в них. Трму письменникаа таки варто йти до людей.
А стосовно Люко Дашвар – я не можу збагнути чим там народ захоплюється. Примітивно
Так, п. Галино, сто разів ТАК, але по́кручна література була завжди, а надто вона панує нині… Смаки, на жаль, чи на щастя, ми не отримуємо зі спадковими хворобами — їх тре виховувати! Молодь, та не тільки, нині мало взагалі читає… Розмови з тими, хто САМ приходить на зустрічі до “інженерів душ людських” зазвичай мають позитивний ефект, бо знане: “уміла готувати, та не вміла подавати”, часто-густо дається взнаки… Спадок як світової, так і нашої класики красномовно свідчить про різні шляхи до читача й до визнання… У цьому, як на мене, головно, не передати куті меду… Бо тоді ВВЕСЬ час, який Господь тобі відвів на сповідь перед незайманим аркушем, можна змарнувати на власне промоціянство… Та я переконаний, що найвимогливішим суддею й поціновувачем, попри все, буде час – він розставить УСЕ на свої місця!
Лисенковщина в літературі. Пройде час, пройде цей плин… Ба, стане прозорішим.
Та не треба так розпачати. Є й таке, але й… інше.)))