Голуби і яструби

У кризові часи виявляється правдива суть людини.Як казав Григорій Сковорода: « Кожен є тим, чиє серце в нім.» Серце тхора – тхір, серце лева – лев.Усе, що людина майстерно приховувала за словами і вчинками виявляється несподіванкою для тих, хто поруч.У Тита Лукреція  Кара є вражаючий опис моровиці, коли налякані люди кидають рідних, щоб врятуватись самим, а свідок Тридцятилітньої війни німецький поет Андреас Гріфіус  нарікає, що найстрашніше  – це не смерть, руїни і пожежі, а відмова від моральних орієнтирів – « скарбів душі».

У  90-роки  відчинились двері клітки.Хтось побоявся вийти, сподіваючись, що його принаймні  годуватимуть, інші перетворились на грифів, шматуючи ще теплий труп, інші полетіли на пошуки незвіданих втіх, а позаяк на це потрібні гроші, їх легко перекупили за безцінь.В тім числі й спецслужби,заклавши основи майбутньої війни. В архіві старша пані розповіла мені, як її чоловіку видали мішок борошна і вона пекла коржі на воді.Я ж не виставила собі ціни і залишилась сама з малою дитиною, без жодної підтримки.Тоді я навчилась не прощати тим, хто мене зрадив, викреслила їх зі свого життя назавжди. Мене врятувало це  і творчість, хоча ніхто не поверне мені десять років життя, десять років принижень, злиднів і розпачу.Проте завдяки їм я стала сильною, бо не виживала, а жила.

Війна 2014 року виявила так само як найгірші людські якості, так і найкращі.Все повторилось.Стало видно як на рентгені, яке у кого серце.Але глибину падіння  врівноважили вершини самопожертви і героїзму. І те, і інше вражає.Виплекані  «берегинями» дядьки повтікали від мобілізації в Росію, а юнаки,покинувши наречених і матерів, зложили голови на полі бою чи стали каліками.Одні командири торгують гуманітарною допомогою, інші виносять на собі поранених.Не змінились тільки депутати.Одні зрадили Батьківщину, а інші не зрадили своєї кишені.

Та найважче, мабуть, як і найлегше, вдавати, що нічого не змінилось. Йдеться не про звичайні людські клопоти, які допомагають пережити стрес, а про вперте небажання голубів ставати яструбами. На війні не повинно бути голубів.Ні при владі, ні на фронті, ні в культурі.Лише так можна  порятувати  свою душу і не набути при цьому синдрому ката чи жертви.Бо сумління є навіть у тих, хто втратив моральні орієнтири ще у 90-і. І воно рано чи пізно зіграє проти них.Вони стануть сміттям на березі ріки життя.

Читатимуть  фронтовика Бориса Гуменюка, а  не того п»яничку, який проповідує пацифізм чи патякає про літературу без кордонів.Просто п»яничок і гедоністів у нас дійсно більше, ніж героїв.Але так було у всі часи.Війна кривава і брудна штука.Просто в Україні про це забули.Як, зрештою, і у Європі.Втім, європейці не були в клітці, вони не зрозуміють нас у нашому впертому намаганні здобути незалежність.У них вона є і вони свого часу творили з іншими народами  те, що творить Росія.