У цій церкві хрестили вінчали їх батьків,хрестили їх самих. Під цими образами,під цим куполом,перед цим престолом. Тепер з їх згоди забрали старі образи, які піп та його наближені, можливо, продадуть, замалювали давні розписи, або заліпили їх гіпсокартоном, оббили церкву вагонкою,вліпили на неї важкий позолочений купол і покрили  позолоченою бляхою. Вирубали столітні липи і розібрали кам’яний мур. Зате тепер можна стояти надворі і слухати службу надворі через гучномовець. На дорозі баюри, на зупинці сміття,по фосах порожні пляшки, на серці –пустка, яку можна заповнити марнотратними святами, родинними і церковними, телевізором. Епохою неоязичництва закінчилося повернення греко-католицької церкви в Галичину. Віра поволі вмирає зі старшими людьми, лягає в труну. Але церков,  каплиць все більшає.

Порядна галицька родина – це вже раритет, симулякр чи навіть привид. Галицька родина – це моральні цінності, які передаються від батьків до дітей разом  з храмами, землею, садками, пасіками, довкіллям. Галицька родина – це українська родина, яка захищає молоде покоління від ворожих звичаїв та ідеологій. Без неї не буде ні Галичини, ні Поділля, ні Слобожанщини.

От вам відповідь на питання, чому з нами сталося те,що сталося. Чому  одні діти гинуть на війні з Московією, а інші заробляють гроші в тій самій Московії. Чому малят називають Кіріламі, Арінамі і Нікітами. Чому спаплюжили чи спалили майже кожен старовинний храм. Бо немає в нас українських родин в достатній кількості, а на тисячу пастирів – один не сріблолюбець і не золотобляхер. Та й у токсичному середовищі такого просто з’їдять.  А церковні ієрархи – то теж дражлива тема. Можете скільки завгодно милуватися їх благочестям,але мене особисто  їх бездіяльність  і невтручання  жахають більше ніж темнота і глупота наших церковних громад, які займаються вандалізмом на очах усього цивілізованого світу. Не можна бути праведним у великому, коли ти неправедний у малому.