Літературне меню уксучліту потрохи наближається за кількістю однотипних назв до детективів Дарії Донцової.Наразі це лише десерти й тонізуючі напої. Нема ні «Оселедця під шубою», ні «Хамона з апельсинами».Що в цьому поганого? Подібні назви відштовхують критиків, навіть неперебірливих, і автор обходиться турне по Україні та фіміамом вдячних читачів у Фейсбуці.Хоча,може, то і не такі вже погані книжки.Але назва дуже важлива, тим більше для товару.Бо всі ці книжки є насамперед товаром.Ви бачили, щоб колись розігрувалась »Критика практичного розуму» Іммануїла Канта? Отож.

Кава з кардамоном у мене асоціюється  з Єрусалимом.Нею пахне Старе місто, навіть коли увечері продавці зачиняють свої крамнички.Коли я іноді додаю кардамон до своєї щоденної кави,мене охоплює ностальгія  за бруківкою, відшліфованою до блиску сандаліями мільйонів  прочан, і цикламенами на пагорбах Ай –Керем, і навіть за чорними лиснючими сколопендрами Кедронської долини. Це як спіритичний сеанс.

Франсуа Рабле назвав свій безсмертний  роман «Гаргантюа і Пантагрюель», а не «Фуа—гра», хоч може тоді його краще б купували. Але справжній письменник завжди пише про людину за столом, а не про стіл з наїдками, якщо навіть описує той стіл.Тому він повинен думати і про читача, аби той не думав про сирники, пампухи, а про героя роману.Правда, мене колись потряс соціальний підтекст опису, як з синьої радянської курки приготувати щось смачне.Це був якийсь детектив 80-х років.

Роман Йоганна Вольфганга  фон Гете ( ім’я автора за правописом від Юрка Прохаська) «Вибіркова спорідненість» був написаний у 1809 році.Багато років я мріяла його прочитати, доки нарешті не знайшла російський переклад в Інтернеті.Автор поставив собі за мету дослідити, чи в людському суспільстві діють закони матерії, в даному випадку – закони хімії.Результат був вибуховий, хоч герої роману займались не алхімією, а коханням .Не просто сексом, а дослідженням власних почуттів. Юрко Прохасько взявся перекласти цей шедевр, не надто відомий навіть серед гурманів, і переклад публікує часопис «Кур’єр Кривбасу».

Якби я хотіла протиставити кулінарні вироби укрсучліту і високу, у випадку Гете дуже високу прозу, то я б пов’язала у назві свого опусу алхімію і кулінарію словом «чи».Насправді я хочу сказати лише дуже просту річ: у мистецтві повинна домінувати людина мисляча, а не споживач чужих страв чи почуттів.Це стосується   наших хлопців та дівчат, які заповнили своєю кулінарією полиці книгарень.Я нагадаю їм одну східну притчу: той, хто порівняв уперше жінку з трояндою, був поетом.Той,  хто зробив це всоте – графоман.

Бізнес любить тишу.Тому ніхто не прагне створити щось неординарне, головне- нове.Те, що часом у нас видають за оригінальне, скопійоване з іншомовних літератур. Для українських авторів це, звісно, не бізнес, їм аби видати книжку.Але смерть мистецтва – це водночас і смерть людини, тому так важливо,щоб у нас воно було,бо ж ми і воюємо і довкола нас дійсно страждають люди.І не шукайте в мене менторський тон – чого не бажаю собі, того й не бажаю вам.