Завдяки Інтернету в літературу повернувся жанр щоденника.Петро Сорока з Тернополя називає це Денник і щороку видає по книжці. Люди охоче це читають, вони знаходять у Денниках власне те, що шукають японці в дзуйхіцу: інформацію, враження, рефлексії. Щоденник викликає довіру, а автору він потрібен власне для того, щоб відсіяте зайве, непотрібне з прожитого дня. І його повинно бути багато, тобто між днями повинен зберегтися зв’язок, регулярність.Тоді можна побачити портрет автора, і як би він не хитрував, його інтелектуальна, психічна наповненість буде помітна, і тоді ми зрозуміємо, чого він вартує, і наскільки він любить нас, читачів, чи навпаки зневажає.
Деякі люди, досить відомі, навіть популярні, саме тому й бояться писати щоденники, бо відчувають, що це може зруйнувати систему, яку вони собі вибудували.
Дехто пише із лінощів, застрягає у меду самомилування чи просто готує провокацію.Це неважко помітити, якщо щоденника багато.
Вийшли і мої щоденники.Як і чому – я пишу в передмові.Назвала я цю книжку: «Кожен день інший» і схожа вона на клаптикову ковдру.
Ось що я писала рік тому – 16 травня:
«16.05.2012
Печера Платона і паралельні світи
Проблема не в тому, що можна створити собі паралельний світ і жити у ньому. Так живуть дуже багаті люди, і дуже бідні, божевільні, наркомани, алкоголіки.Їхні паралельні світи існують повністю ізольовано від інших.Основний світ, який в давнину вважали Серединним, неприйнятний для більшості з нас.Це світ суспільних та інших угод, світ покарань і гніту над особистістю, світ приниження.Він тримає нас не мудрими законами, а тим, що обіцяє захищати від хаосу. Ми платимо йому за захист непомірну ціну, хоча захист здебільшого нікчемний.Так було завжди.
Проблема у тому, що ці паралельні світи створюються задля втечі і є актом безсилля, а не перемоги.І що усі спроби створити досконалий Серединний світ приречені на невдачу. Ніхто не знає, яким він має бути, бо творці теорій самі недосконалі.Можливо, той справді досконалий світ перевершує нашу уяву і ми б відкинули його, якби хтось показав, як він виглядає.Платонова печера досі існує.»
Отаке-от писала. А сиджу я зараз на тому самому місці, за тим самим ноутбуком, і о цій самій порі, і ті самі коти довкола, і алича так гарно затуляє вікно, що не треба штор.І та сама недосконалість довкола.Ми всі – печерні люди, а хто вважає себе непечерним, той дуже ризикує бути з’їденим .Жарт))