Kanał RSS

Уріж та його духи [Uroż i jego duchy]

2

luty 18, 2013 przez Галина Пагутяк

Уріж та його духи

Уріж та його духи [Uroż i jego duchy], Lwów 2012, s. 120.

Nie przypuszczałam, że da się napisać taką książkę. To swego rodzaju historia duchowa Uroża przepuszczona przez moje rozumienie jego i wieloletnie przemyślenia. Ludzie lubią, gdy opowiadam im różne historie z Uroża. I oto, zebrałam je wszystkie do kupy. Kiedyś mnie zabraknie i nie będzie komu ich opowiadać.

Uroskiej gotyce (Урізька готика) trzy pokolenia księży prowadziły księgę, w której zapisywali nie tylko miejscowe, nadzwyczajne wydarzenia, ale i sny swoich parafian.

Wiem, że taka księga naprawdę istniała, swego rodzaju latopis Uroża. Ale w latach osiemdziesiątych ksiądz wywiózł ją do Lwowa, niby wydawać, i nie wiadomo, gdzie się podziała. Być może jeszcze natrafię na jej ślad.

Dobrze, że na świecie jest Wasyl Habor, który sobie updobał podobne eksperymenty. Etnografowie odkładają na bok takie historie, a i sny też ich nie ciekawią. Ciesze się, że ja tego nie zrobiłam.

Fragmenty

СОН ПРО МАЙБУТНЄ

Серед весняних пагорбів був один, на якому вже зеленіла трава, добре освітлений сонцем, хоч подекуди ще лежав сніг.Висока стара жінка в хустці сказала мені йти на той пагорб: «Спи.Ти прокинешся через тисячу років». І от я прокинулася через тисячу років і іржавому металевому світі, на плоші, що чимось нагадувала арену.На мене націлилися всі гармати тоталітарного світу, і натовп однакових людей спостерігав за тим, що зараз буде. І тоді я подумала, що через тисячу років я стала вільним духом і можу бути невидимою,коли забажаю.Гармати почали стріляти, а я літала над усім цим і сміялась. І люди, що як завжди, піддаються маніпуляції, перейшли на мій бік й почали аплодувати. Однак я не вірила їм. Люди завжди на боці сильнішого.

СОНЦЕ

Коли сонце над горою Ласки – полудень, коли над Магурою – вже пополудні.Взимку сонце далі не йде, так і заходить за Магурою, але влітку сідає над Глинним.Я люблю в Урожі дивитися на захід сонця.Коли не маєш ні корови, ні поля, то бачиш лише захід сонця. В Урожі день закінчується, коли сонце ховається за обрієм.Надходить темрява і аж тоді вже по роботі.
Якби не було сонця, неба, хмар, зірок, у мене зникла б віра у справедливість.Це єдина філософія, яку я сповідую: ми повинні жити в лад з гармонією Всесвіту.Не ми її створили, і не нам її порушувати.Добре знати, що є щось постійне у цьому світі.Щось таке, що не заважає життю жити, а смерті померти.

БРАМА ДЛЯ СОЛІ І ВІТРУ: АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ

Мені приснився сон, що я в лісі, тому, що називають Площина. Якраз навпроти нього через поля і балки – гора Ласки.Я побачила тварину, схожу на рись, на самому краєчку лісу й відступила кілька кроків назад.І тут помітила, що в лісі є ще хтось.Справа, на безлистій землі стояв дуже високий чоловік у гостроверхому ковпаці, такому як носить Арлекін. Я озирнулася й побачила, що інші люди з’являються нізвідки, наче виростають з-під землі. Дуже швидко вони мене оточили.Були одягнені як вдягаються всі й розмовляли як я.Але щось було не те. У моєму житті не було того, що було в їхньому.Багато понять зникло.Тоді вони почали розпитувати мене, чи є в нас родини, чи люди одружуються, як зветься моє плем’я.І тоді я зрозуміла, що нас розділяють віки втраченої пам’яті.Ми пам’ятаємо лише те, що нам може пригодитися в щоденному житті, і нічого не віддаємо майбутньому.З людьми зі сну я могла порозумітися лише небагатьма словами. У нас були спільні назви й спільна земля
Дві гори, що утворюють ніби браму, – графічно нагадують руну « uruz» .Звідти й прізвище Уруський, тобто вихідець з Урожа.Гора Магура була священною горою.На ній стояло тисячі років тому святилище.На джерелі, що давало початок Вербовому потоку, хоча жодних верб в ущелині, оточеній буковими лісами, не могло рости ні тепер, ні колись. Вода стікає по величезних валунах аж на узлісся. Отже, назва потоку могла походити від verb, що означає «слово».Звідти зі священної гори, стікала мудрість, знання. По праву руку, внизу росли священні гаї, які дали назву селу Лукавиця.Смертні не сміли ступати за огорожу гаю.За гаями наглядала згори жінки-охоронці, від чого походить назва Лопушна. Це невелике село на схилі гори аж ніяк не могло походити від слова «лопух».Можливо,з тих часів походить звичай маїти хати лопухами, що служать ніби охоронцями.Лопух формою нагадує щит.
Мені колись давно снилося, шо на горі Ласки було місто, вибудуване з дерева.Насправді правильна назва гори – Лазки.Від слова «лаз» – підземні ходи, якими у випадку небезпеки мешканці міста-фортеці могли втекти до лісу.Про те, що на горі понад дві тисячі років тому, було укріплення, свідчить назва кутка внизу – Піддебер. Дебер з фракійської означає «руїна».Саме через ці місця проходило кельтсько-фракійське пограниччя. Власне, то була фортеця, яка охороняла Соляний шлях, що проходив через Карпати на захід.Але одночасно – цілий адміністративно-господарський комплекс.З іншого боку Ласок в бік Нагуєвич є ліс Багна.Там видобували залізну руду.У Винниках були винарні, де виготовлялось вино з дикого винограду й ягід, потрібне для ритуальних потреб.Там, де зараз Уріж, жили рільники. З боку Піддебрі є щось схоже на вали з прорізаними в них отворами, куди вільно може проїхати віз.Таких в’їзних брам три.
Що цікаво, у Винниках, що коло Львова, є також гора Лазки.Це може означати, що таку структуру мали невеликі князівства-держави, які забезпечували себе всім необхідним. Площина могла бути місцем, де здійснювались торги, обмін товарами.
Ясна річ, що у місті на горі було своє святилище, напевно, коло того джерела, яке освячують на Спаса.
Ось що розповіли топоніми. Люди приходять і відходять, а назви місцевості залишаються.Народна етимологія для кожної епохи знаходить свої тлумачення, як правило, наївні. Але й крім назв щось залишається.Наприклад, звичка давати прізвиська, що нагадують тотеми кланів: Ведмідь, Кіт, Заєць, Воробець, Вовк.І те, що традиційно у Винниках було найбільше пияків і самогонниць.А Підмонастирик, шо під горою Мабурою, відомий тим, що там люди не можуть доробитися. На них споконвіку лежить прокляття вбогості. «Якби хто закляв».Може, там колись жили слуги, які звикли сподіватись на милість господаря.
А Уріж? Шляхта, схильна до колотнечі й сварок у мирний час.Досі одні родини чуються більш впевнено, інші завжди пасуть задніх.Є роди дружні, а є й недружні, із зачаєною ворожнечею. А що війни обходили стороною, значить, тут жили люди, здатні себе захистити і які мали статус охоронців, що стояли на сторожі багатств краю.
В селі розповідають, що коли напали татари, місцеві люди котили на них з Ласок каміння.Але на горі немає каміння, вона вкрита землею, а ті дрібні камінці, що можна там знайти, навряд чи зупинили б навалу.Очевидно, йлеться про набагато давніші часи, коли на горі була фортеця. У 30-х роках в селі проводили фестини. У програмі була битва з татарами, але не на горі, а коло ріки, на підступах до Ласок, коло самої Брами, через яку возили сіль, а вітер приходив сам.І продовжує приходити, коли йому заманеться.Він і зараз розхитує розквітлу черешню перед вікном. Сподіваюсь, цього разу я нічим не прогнівила тих, хто не може перейти сам ріку.Зануривши руки в землю, я вибирала з неї коріння бур’янів, щоб посадити горох, який начебто поліпшує грунт.Як хтось робив це тисячі разів до мене.Цілі покоління вважали землю священною і час, коли в землю кладеться насіння, був священним.Тому\ я й приїжджаю сюди, щоб земля не заростала бур’яном і не дичавіла.
— Дай, Боже, щастя! – кричить малий, що їде на ровері.
— Дякую, дай.Боже, й тобі!»


2 komentarze(-y) »

  1. Це есеїстика

  2. Вікторія pisze:

    Доброго дня! Пані Галино, щиро захоплююсь Вашим талантом. Скажіть, будь ласка, яким чином Ви б кваліфікували жанр книги (чи її частин) ” Уріж та його духи”? Щиро вдячна за відповідь

Dodaj komentarz

Twój adres e-mail nie zostanie opublikowany. Wymagane pola są oznaczone *