Дивним і пам’ятним виявився 1616 рік для людства. Тоді остаточно зайшло сонце Ренесансу.Не всі це помітили, як не помічають зараз дійсно важливих подій, які змінюватимуть світ упродовж наступних століть.У квітні помер Уїльям Шекспір, найзагадковіша постать літературного світу, словниковий запас його слів досягав 20 тисяч – річ нечувана для того часу.Він чи не він написав усі ці прекрасні сонети, поеми і п’єси – головна інтрига. Але для читачів важить одне: Шекспір зумів підняти людські образи до рівня символу і на тлі цієї розкоші всі інші  письменники виглядають біднішими.

У червні помер Мігель Сервантес.Тут усе зрозуміло.Він писав свого «Дон Кіхота» у борговій в’язниці, втративши на війні ногу, і  вершину, на яку він ступив, ніхто не зміг уже взяти.Його книга – це заперечення практичності, лінійного існування, власності і влади.Він разом зі своїм Лицарем із Ламанчі – заступник усіх зневажених і скривджених. Він прийшов, щоб надати сенсу існуванню кожній живій істоті.

А на Сильвестра, 31 грудня, у селі Боневичах коло Добромиля помер Ян Щасний Гербурт, який не видав жодного свого твору під власним іменем.Магнат, якому заважало його магнатство.Статків він позбувся, але статусу ні.Зубожілі есквайри, ідальго, шляхтичі мали право на творчість, вельможі – ні.Принаймні, мусили писати під псевдонімом.

Що спільного між трьома померлими? Вони були людьми Ренесансу, який уже відходив,цього пишного саду, де росли як цілющі плоди, так і отруйні.Ми ніколи не зрозуміємо їхніх текстів так, як розуміли їх сучасники.Нам просто забракне знань.Ми не зможемо довідатись про їхні пророцтва,бо всі твори Шекспіра, Сервантеса і нашого земляка  Гербурта –  зашифровані. Вони написані так званою мовою птахів, ключі до якої вже втрачено.Автори цих текстів знали одне: не можна відкривати істину бозна-кому, бо невіглас її перекрутить несвідомо, а зловмисник – свідомо. Досі людство не може вирішити проблему – називати речі їх іменами чи вдаватись до маскування.

Ян Щасний мав змогу подорожувати світом як дипломат.Він був у Лондоні тоді, коли там грали п’єси Шекспіра.Він міг зустрічатися з Френсісом Беконом, з яким у нього дуже багато спільного. У Празі його підхопив вихор окультизму.Він так само боявся стрітися з Големом, і безперечно зустрічався зі знаменитим Джоном Ді, фаворитом імператора Рудольфа.Він бачив усе: Рим, Лейден, Москву, Константинополь, де найперше  цікавився книгами, які врешті вивели його за межі свого кола і зробили ізгоєм.Він брав участь у битвах, але не як простий солдат, а як лицар, бо хотів і це спробувати.Ідеї гуманізму врешті наштовхнулися на реальність, від якої він не міг сховатися як Шекспір чи Сервантес.Цілком можливо, що цього міцного чоловіка, якому мало через місяць виповнитись 50, прибрали, бо він ставав небезпечним у світі політики.

1616 – щось уцій даті є моторошне.За нею починається провалля, на дні якого плач і крики болю, війни, голод, люті морози.Сімнадцяте століття було охоплене нечуваними морозами.Тридцятилітня війна, Хмельниччина, Руїна, загарбання Московщиною українських земель і поневолення українських душ.Ті, хто прийшов після людей Відродження, вже не послуговувались мовою птахів.Гірше: вони її спрофанували.Література стала просто літературою.Зрештою, все минає, ніщо не вічне.

2017 рік прокричить голосом півня. Гайлярди, так називали себе знавці мови птахів, обрали своїм символом півня, птаха, який проганяє нічну темряву.

Річниця смерті Яна Щасного пройде непоміченою.Нас, його шанувальників, жменька.Завдяки нашим зусиллям і добромильські громаді в селі Боневичах відрили цього року пам’ятний знак з девізом Гербурта – «Правда і праця».Це те, що потрібно нам усім: ПРАВДА І ПРАЦЯ. Те, що відділяє людину від тварини.

Спочивайте у мирі, Ясновельможний!