Єрусалим:

Я сиділа, притулившись спиною до стіни Старого міста, на зеленому моріжку й ніхто мене не чіпав.Хтось спав, хтось обідав, навпроти гудів арабський квартал і вгору підіймалась вулиця Пророків.

 Вечір. Ми стояли на дахах старого міста й дивились, як заходить сонце. Справді, Золоте місто «з прозорими воротами і яскравою зіркою».

Почався шабат.Біля Стіни плачу – повно евреїв-ортодоксів, по-різному одягнених.Хто в білих панчохах, хто в атласному халаті, хто в хутряній шапці.Зранку хтось за стіною будинку виводив нігун.

Дитячі візочки чорного кольору.Життя в чорно-білій гамі від початку й до кінця.

Клезмерський концерт у центрі ідишу.Нас обносять вогнем і кожен долонями забирає собі частку вогню шабату.

На автовокзалі чекають закінчення шабату, щоб почався рух автобусів.Видно рабина, що стоїть на другому поверсі, пильнує, щоб усе було по закону.На обличчях пасажирів – нетерпіння.

Під маслиною біля Дамаських воріт я розмовляю з фантастом Павлом Амнуелем. Не помічаємо, як тінь посувається і ми опиняємось на сонці.

На вулиці Мішналот немає машин. Там завжди повно котів, яким щедро насипають двічі на день сухого корму. Кіт на івриті буде хатуль, а кицька – хатуля.

У шабат базар Махана Єгуда порожній і тому видно фреску з щуром у костюмі й при краватці.

Опівдні біля однієї ятки моляться мусульмани.Один з них тримає Коран.

У Музеї Ізраїлю – перша християнська церква.Інтер’єр з білого мармуру.Престол, хрест і купіль. І все.

 Фреска часів перших християн – дикий виноград, надзвичайно реалістично.

Гіркий мигдаль у покинутому арабському селі. Інжир, гранат – усе напівдике.Дочка цитує мені вірш  ізраїльського поета про те, як дике каміння довкола Єрусалиму гарчить, бо неприручене.Камінь тут жовтий як людська кістка.Усе збудовано лише з місцевого каменю.

Карта світу 15 століття.В центрі світу – Єрусалим. Хто б сумнівався.

На світанку ще видно зірки.Хмари з’явились тільки в останній день.Наче привиди.

Тут ніколи не жовкне листя і завжди цвітуть квіти.