Саліна
0Червень 23, 2013 від Галина Пагутяк
Зелена субота.Дорога з Самбора до Добромиля – як на Місяці.Загибель держави починається із загибелі її доріг. Помалу відтинається Схід від Заходу, Північ від Півдня, одна думка самотньо блукає далеко від іншої.Їх розділяють такі самі дикі поля, звідки зникли всі ознаки здорового глузду. Дороги позникали і в головах цих людей, що люто б»ються між собою, лічачи своїх мерців, поділивши спершу на своїх і чужих. Яка користь мерцям з того, і яка користь живим? Кожен померлий заслуговує на право гідного супроводу його душі на той світ, і бодай каменя на своїй могилі.Можна без напису, бо Бог знає всіх поіменно. Так написано при вході на цвинтар душевнохворих біля Добромильського монастиря.
Однак людям варто якомога довше пам’ятати імена тих, що впокоєні і неупокоєні, оплакані й неоплакані, розчинились в землі й соляній ропі.
Саліна.1941 рік.Три з половиною тисячі в’язнів з Перемишля і околиці замордовано і вкинуто у дві соляні криниці на території Добромильського сільзаводу. Поки їх вели спекотною розбитою танками дорогою, вони могли розбігтися і врятуватись.Але вони повірили, що їх ведуть на роботу. Навіть 30 вихованців сиротинця, навіть шестимісячне немовля і старенький дідусь.
Ніхто їх не рятував, бо у нас кожен мусить рятуватися сам. Ні місцеві жителі, ні польські та українські партизани.Мабуть, вони теж повірили, що тих людей ведуть не на смерть, а на роботу.
Після приходу німців сто добромильських євреїв змусили витягати трупи з криниць.Їх складали штабелями на фіру і пхали нагору до верхньої криниці.Дехто з євреїв зомлівав, його добивали і кидали на підводу до «наших» мерців..А коли євреї вирили яму, зробили свою роботу, то самі спочили у тій могилі. І так вони лежать досі.
А енкаведистська зондеркоманда була розстріляна своїми ж, щоб не плескала язиками.Їх не шкода. Вони не мусили виконувати злочинних наказів. Але хто тепер відділить катів від жертв?
Kategoria Блог | Теги:
Напишіть відгук