Коли 30 років тому громадяни Незалежної України віддали перевагу комуністам, а не націоналістам, стало зрозуміло, що ще років сорок їм блукати у пустелі без свого Мойсея й розплутувати гордіїв вузол замість того, щоб його розрубати. Я не думаю, що ці блукання марні й приведуть нас назад в імперську неволю. Вже не приведуть після двох революцій – кровної і безкровної. І час звільнення від колоніальних стереотипів залежить тепер не від того, який вектор обере свідома частина суспільства – промосковський чи проєвропейський, а від того, чи стане вона  нарешті україноцентричною. Бо обидва вектори приводять до залежності. Весна народів скінчилась, настало літо. Світ став ниньки дуже практичний – усі явища, в тому числі й культурні, оцінюються з точки зору Ринку: це можна продати-купити? у це можна інвестувати? Ні? Тоді до побачення. Це не є ані природньо, ані гуманно. У перспективі колись такий підхід до речей визнають злочинним і знову настане Весна. Можливо, у далекій перспективі – після чергового Апокаліпсису. І готуватися до цього повинні всі народи, і також, звичайно, український, який має зараз вигідну позицію – ми відстоюємо наші цінності не з точки зору ринку, а з точки зору здобуття незалежності. І ми не відсталі, ми не смішні, бо майже самі, майже голіруч боремося з найстрашнішим ворогом усіх часів – варварами зі Сходу, і мусимо бути пасіонаріями, як би не крутили носом наші сервільні інтелектуали, які спершу мали один вектор, а потім інший, але в основній більшості бояться україноцентричності як вогню. Нам своє робить. І не треба просити у них Нових Скрижалів, Нового Заповіту, тобто вигадувати нову національну ідею. Вона написана українською кров’ю на українських небесах. Вона – безцінна і звати її Справедливість. Знайти для своєї країни гідне місце під сонцем. Усіма можливими засобами. Макіавеллі мав рацію: ціль виправдовує засоби. Поважають силу. І держава створюється спершу з міфів, які перезавантажують свідомість.

Наші предки колись прийняли на себе удари татарських набігів, зупинивши їх у Карпатах, вони не тремтіли перед могутньою імперією Османів, зрештою, турки не були дикунами і варварами. Їхня імперія процвітала економічно і культурно. Тому дивно боятися зараз  гнилого, напіврозкладеного трупа сталінського тоталітаризму. Його треба врешті поховати і запечатати вердиктом Міжнародного трибуналу над комуністичним режимом. Але так не буде, доки над суспільною свідомістю панують демони ринку. А демонами лякати легко, особливо, дітей.

Для мене особисто прив’язаність до імперської кульури є показником економічної відсталості, а наслідування західної ринкової культури – провінційності. У поступливості – корінь зла. Але  це вже окрема тема.