Укрсучліт – це вторинне і маргінальне явище, чтиво для людей з невибагливим художнім смаком, які не вміють розвиватись і думати. Виробники його в більшості, агресивні й самовпевнені,  звикли  мірятись накладами і преміями, а не змагатись у майстерності. Вони просто борються за місце під сонцем, і є абсолютно тотожними своїм читачам, тільки по той бік прилавка Навіть, якщо кажуть, що  заграють з публікою. Тоді вони ще й брешуть, а брехати – гріх. Таке явище існує зараз .у кожній літературі. Тільки  в Україні трудівники укрсучліту вірять, що стануть класиками. Хіба що світ перевернеться догори дригом. Забронзовілі монстри соцреалізму,що, принаймні, мали пристойних редакторів, де їхні книги  зараз? У макулатурі, реальній та віртуальній.

Вимагати від домінуючого на ринку укрсучліту виконувати в час війни, як ідеологічної, так фактичної, того, що Господь повелів митцям всім часів і народів , тобто підтримувати здоровий дух в суспільстві, захищати національні цінності, які є частиною загальнолюдських, – безглуздо. Укрсучліт є україноцентричним настільки, наскільки він є кон’юнктурним. Та й то ще благо, бо більша частина укрсучліту просто наслідує третьосортні зарубіжні бестселери, позаяк із совкового дитинства переконана, що імпортне завжди краще, а своє найгірше. І якщо буде навіть це заперечувати, то по очах видно, що бреше. Та нехай вже. Але ж  пляма падає на всю українську літературу, що вельми вигідно нашому одвічному ворогу.

Кон’юнктурники, як і ті, хто вважає себе вже небожителями,  ненавидять все справжнє, наприклад, літературу фронтовиків, і навіть знаходять для цього рідкісного звіра – критиків. Бо в порівнянні з людьми, які дивились війні в очі, вони зі своїми опусами ніщо. А епігони чужолітературного продукту крім того ще й ненавидять і фальшують національну літературу минулого, намагаються при допомозі агентів Кремля усунути її з освіти, бо крім того, що в шкільній програмі, нічого не знають. А на їх місце поставити себе. Втім, вони теж тримають ніс за вітром, і повертають вчасно свої флюгери.

А є ще ті, кому просто байдуже, чи буде в Україні Україна чи ні. Ходячі літературні шлунки.

Вимагати можна від того, хто має, а в кого нема ні честі, ні сумління, ні любові до ближнього – чого ж від них хотіти?