Kанал RSS

18 лютого 2014 року

1

Лютий 18, 2020 від Галина Пагутяк

Це запис з мого барикадного щоденника, тепер вже історичний документ.Вибачайте за кострубатий стиль.Я тепер розумію, що не варто покладатись на пам”ять.Дещо я просто забула, наприклад, стрічку щоб проколювати шини.Але ніколи не забуду, як я їхала в маршрутці, а біля мене хлопець і дівчина розмовляли про комп”ютери.

Отже, як то було 18 лютого.

“9 година вечора.Мені здавалось, що коли я пройду кілька зупинок пішки, то відчую полегкість.Але ні. Потім я проїхала решту зупинок – таке враження, що нічого не відбувається.Чи ті люди не дивляться телевізор, не зазирають в Інтернет?

Я прочитала у Фейсбуку повідомлення Сашка, що треба їхати на Стрийську і застала гострий момент. На ганок вийшло начальство разом з солдатиками у бронежилетах і шоломах. Це страшенно  розлютило людей і вони зразу почали знову ставити барикади, які вчора розібрали.Солдатиків загнали.То були зовсім діти. Але потім вилізли очевидно контрактники, і після цього завалили ще ганок. З наших я побачила Сашка, Лицаря Бетону, Іванку і Оксану з Шувару, і ще знайомих дядьків. Все кругом кипіло. Людей було досить.І машин також. Стало темно.Люди спотикалися об штуку, що проколює шини, то поклали білі мішки. Почали запалювати бочки.Все знову повернулось на круги своя. У темній церкві посеред парку били на сполох.

Коли я поверталася, біля будинку чоловік по телефону сказав, що їде на Майдан.

Вдома я прочитала, що Вакуленка поранили в голову в Києві. Взагалі страшно навіть вмикати телевізор. Не знаю, чи може  бути гірше. Мабуть, може, якщо почнуть стріляти з автоматів.”

 


1 коментар »

  1. Галя коментує:

    Господи, аж не віриться: такий героїчний підйом, а шість років по тому – галичани і коронавірус…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *