Тепер люблять казати про дно, на яке опускається влада і суспільство обивателів, що таке-от обрало. Але є ще суспільство вигодуваних на знежиреному молоці глобалізації, яке саме не знає,що хоче. Їх об’єднує не те,що вони обрали таке-от, або не прийшли голосувати взагалі, ні, то лише кінцевий результат. І ті, й ті денаціоналізовані, а що може бути смертельнішим  для держави? Їх об’єднує відраза чи байдужість до  культури, мови, історії свого народу. Це у них від батьків,які слухали «Мой адрес не дом, и не улица» і здобували у фарцовщиків імпортні шмотки чи самі ними торгували. По суті, вони такі самі обивателі, хоч  у деяких випадках можуть бути письменниками,журналістами, програмістами чи науковцями. Але основна маса тих,хто прагнув «змін» і тепер щедро  може їх мастити на хліб, це люмпени і утриманці із завищеними споживацькими потребами.

Із дна безодні вони побачать не  зірки Євросоюзу, не зірки на смугастому американському прапорі, а кремлівські звьозди. А мали б мріяти побачити рідне українське небо з Чумацьким шляхом і Вечірньою зорею.

Ми думали ,що їх трохи менше. Ми помилялись. Патріотичний камуфляж потрохи скидають і політики, і  «совісті нації», і партії, всяка гниль вилазить із засміченої каналізації соціуму. Але справжні воїни знають, що не має значення, чи тил за ними є, чи його немає. Справжні, я сказала. На їх місце стануть нові,доки не закінчиться народ і не розстріляють останнього кобзаря.

Птахи – не люди.Вони мають над людьми дві суттєві переваги Завжди повертаються до свого гнізда і будують нове на місці знищеного. І птахи не знають,що  таке дно,бо вони літають. Навіть мертвими вони не падають на дно, а просто Богові в руки.