Колаборанство серед письменників не таке вже й рідкісне явище, бо цим ремеслом володіють здебільшого люди амбітні, зациклені на тому, щоб поширювати свій продукт якомога далі. Вони чудово  винюхують кон’юнктуру і вміють віртуозно одні поняття підмінювати іншими. Вони легко писали паровози про Лєніна, мир і партію,щоб тільки видати книжку віршів, йшли на компроміси з редакторами. Потім в інші часи  пропагували масову літературу, ліберальні цінності, були патріотами по суспільному виклику, закликали інших писати просто, аби легше було перекладати за кордоном. Бува й таке. Це не злочин,  просто  брак принципів, намагання вижити. Конформізм на межі з колаборацією.

Але уявіть собі,  як під час Другої світової війни польський письменник укладає угоду з німецьким видавцем на якусь безневинну дитячу книжку, аби німецькі дітки стали «добрішими», коли виростуть. Можете навіть не уявляти – завтра ж до такого письмака прийшли б партизани і розстріляли б. Двісті років музиканти всього світу не виконували творів Сальєрі, якого підозрювали в отруєнні Моцарта. Оце солідарність. Видавництво Старого  Лева, яке веде бізнес з російськими видавцями під час війни, відбудеться легким переляком, бо теперішня влада це дозволяє, як,зрештою, і попередня. Тепер можна і похизуватися, і назвати колаборацію культурною експансією. І поогризатися. Переконати посередніх письменників видавцеві легше,ніж справді талановитих. Бо талановитий письменник дбає про власну репутацію і не продається. В разі, не дай,Боже, окупації він опиниться в розстрільному списку. Позаяк окупацій в Україні вистачало,як і репресій, то наші письменники,  з тих, хто не гнив у таборах, навчились мімікрувати  під  простаків,які не чують посвисту куль і чорне називають білим. Або, як це ще кажуть в народі,”включити дурку”. А що з дурного візьмеш?

Ця рушниця весь час висіла на стіні, перш ніж гучно вистрелити і ще в такі важкі часи, коли втрата держави стала реальною загрозою. Спершу: а давайте, дорогі львів’яни, один день порозмовляємо російською. Потім: а там же  наші російськомовні бійці,і російськомовні патріоти. Нарешті, вже при новій владі: російська мова  мені не ворог. Ну і останнє: культурна експансія. Все це – літературний шоу-біз, а не якісь там неосвічені політики. Відчуваєте динаміку підлості?

Прикро, що завдано удару по репутації нашого письменства. Прикро розчаровуватись у людях, з якими малися приятельські стосунки. Але радісно чути голоси тих, в кому не розчарувався.

Відкрито скриньку Пандори. Бо війна вже набридла,правда?  Та й культура страждає без московських грошей.