Це як 8 Березня спричиняє суперечки у соцмережах ,може, не такі палкі, але все ж досить напружені. Дідух чи ялинка.Або – або.  У нас в селі у часи мого глибокого дитинства на Різдво завжди ставили  ялинки, навіть старші самотні люди. У кутку під образами. Ялинка –це особисте, це вісь,яка з’єднує наш дім з небесами, дерево життя посеред раю. У кожного своє. Мама розповідала, що ялинки ставили ще в хаті прадіда, а далі вже нема кому розповісти. У нас, галичан, не лише кельтська кров, а й підсвідома пошана до дерев і страх перед лісом. Тільки смілива людина може забрати до себе в хату дерево разом з його духом, навіть не забрати, а запросити. На Різдво намагаються обігріти і наситити кожну живу істоту,ніхто не повинен бути нещасним. Це як знову повернутися в материнське лоно і відчути абсолютний захист. А потім народитись знову.

Ох,ці яблучка,горішки на нитках, дешеві карамельки,  вата на гілках, я ще не забула,як сукати з неї гірлянду, паперові витинанки,скляні помідори, баклажани і огірки,саморобні електричні гірлянди з помальованими лампочками, які постійно перегорали, або не було контакту…Ще коштовні скляні пацьорки,які постійно заплутувались, срібний дощик, що рвався,скляні кульки, які називали «бомбами». Жодного тобі пластику. У маминому дитинстві ялинку підвішували до сволока,  як колиску.

Цього вже не повернеш,та й не треба. Штучна ялинка звільняє від почуття провини,вона буде в домі багато років і кожного року інша,бо коти та домовики розбивають іграшки і треба докуповувати нові. На базарі жінка, яка мала трохи тих іграшок на продаж,сказала мені,що пластикові іграшки то не іграшки,і я з нею згодна, бо цінність скла у тому,що його треба берегти,щоб воно не розбилось. І так само треба поводитись з людьми.

Дідух вносили до хати перед Святим вечором. То був сніп зі свого врожаю. Він не сварився з ялинкою ніколи. То була  частина іншої вистави, розписаної по хвилинах, яку потім записували етнографи на папері, а перед тим вона передавалась із уст в уста століттями. Зі свого врожаю,так. Бо відколи перестали їсти свій хліб,відтоді  перестали ставити дідух. І ті, що агітують зараз ставити замість ялинки дідух, не розуміють тонкощів селянської психології. Хто їсть хліб, вирощений чужим, не має що ставити на покуті. А тим більше поруч з салатом олів’є та телевізором. Бо це профанація сакрального. Сакрального для цивілізації землеробів. Живіть, як звикли: з шампанським під удари годинника, феєрверками, «Іронією  судьби» та  іншими атрибутами совка. Доки ваша свідомість не переросте усе це і ви не зрозумієте, що дідух – це уособлення колективного,а ялинка – індивідуального,і що відродження давніх звичаїв може бути духовною потребою,а може – духовною скрєпою.