«Депресивна», «хуторянська», «провінційна»,»плаксива»…Одне слово,  сільська. Найбільше село ненавидять  ті, хто звідти втік і вважає  московський суржик виявом високої культури. Найбільше ненавидять українську класичну літературу ті, хто читав її лише в шкільних хрестоматіях і його знання про неї залишились на тому самому рівні. Відчуваючи,що це негарно, непатріотично,  дехто почав приміряти на класиків модерні шати,колупаючись в їх особистому житті, але більшість нав’язує  малоросійську опінію, що в нас ніколи не було  достойної літератури, і що її треба викинути  взагалі зі шкільної програми, бо вона травмує невинні дитячі душі. Я все  це чую ціле життя і не лише  від прихованих українофобів, а й від самих письменників. І що цікаво, жоден з тих письменників не створив нічого достойного, хоча дехто став кумиром і фаворитом  власть імущих. »Бо хто матір забуває,того Бог карає».  Не любить української літератури той,хто не відчуває мови і не здатен мислити незалежно. Любити рідну літературу починають ірраціонально,а засвоївши її-раціонально,коли починають розглядати її як частину світової літератури. Епоха романтизму кінця 18-початку ХІХст.була позначена увагою до фольклору, етнографії,та героїчної історії. Українська література йшла в ногу з часом,незважаючи на заборони української мови і русифікацію церков та міст.  Далі вона розвивалась в реалістичному руслі,як і всі європейські літератури. Якби у нас була власна держава, твори українських письменників були б перекладені і відомі в світі. Але письменники творили в контексті світової літератури все одно,незважаючи на ізоляцію та імперське приниження. Вони зберегли національну гідність і без них не було б сучасної України.  Феномени Шевченка і Франка – взагалі унікальні.Жодна література світу не має таких потужних постатей. Їх породило не затуркане хлопство, а селянська еліта, в чиїх жилах текла козацька і шляхетська кров.То був інстинкт виживання народу, пригнобленого ,але наділеного історичною пам’яттю.У відповідь на це тиск посилився. Літературна діяльність була прирівняна до тероризму,але не припинялась ні на мить.

Ніхто з поляків не травмований безпросвітністю та ідіотизмом селянського життя, відтвореними  Болеславом Прусом, Стефаном Жеромським, Генриком Сенкевичем,Владиславом Реймонтом. Французів не травмують ні Золя, ні Бальзак. Росіян не травмують Лєсков,Островський чи навіть Горький. Буколічна поезія епохи Ренесансу не травмувала аристократів. І ставлення до власної літератури  у наших  зарубіжних сучасників здорове – «це наша рідна література, наш спадок,  і кожна епоха її заново  переосмислює». Бо це,зрештою, дуже цікаво – досліджувати зв’язок поколінь. Невже недолуге викладання української літератури у школі  здатне  назавжди відбити бажання її читати? У людини, яка не хоче розвиватись і не має власної думки, -так. Але це смішно.Попросіть назвати когось із укрсучлітівців  улюблених письменників – і вони або назвуть фаворитів літературних перегонів, або новоспечених нобеліантів,про  яких дізнались лише вчора.

У нас в Україні,виявляється окрім кількох «відсталих»  і «немодних»  нема кому захищати наш спадок найперше від невігласів та ідіотів,які вважають,що можна обійтись без минулого, що можна переписувати історію і шкільні програми  під кожного міністра освіти,який, як правило, або агент колишньої імперії, або вірний прислужник корупції.  При чому всі розуміють, що ця неоколоніальна влада свідомо прирікає майбутні покоління на манкуртство, що це веде до загибелі держави. Якщо якісь політкоректно  стурбовані ідіоти в Німеччині задля приколу переписали Біблію,то наші ідіоти вважають,що можуть запровадити цензуру. Не думаю,що це їм вдасться. Навпаки, цензура породить спротив навіть тих, хто не «визнає» українську класику. А  ворожі агенти спаляться,ідейних серед них нема. Вони всі створені під копірку  Кремля. Хто знає,той озброєний.

То чим же завинила українська класична література? Та нічим. Просто комусь хочеться краще їсти і комфортніше жити.”Цивілізація – це тяглість традиції.”Знаєте хто це сказав? Сучасний японський письменник Харукі Муракамі. А про те, як вас дратує українська класика, розповідайте у колі таких самих “знедолених” нею. У нас же все таки війна, люди нервові.