Найбільше побоювання новітніх культуртрегерів, носіїв універсальної поп-культури і адептів політкоректності, аби Україна,не дай,Боже, не стала хутором. Ця думка  ще шкідливіша  ніж московська загроза,бо там можна встановити, принаймні, видимі фільтри і це все-таки фронт –ворог перед тобою. Так само у цивілізований спосіб поступово можна витіснити малоросійство з освіти і культури. Але як витіснити з голів пієтет до всього «імпортного»? Що на одному рівні з німецькими люстрами, американськими джинсами і чеським «хрусталем». І що таке, власне, хутір? Це -свобода, незалежність, гармонія з довкіллям. Недаремно у 50-і роки українські хутори зрівнювали бульдозерами. І ця колоніальна короста – ознака провінційності і вторинності, а не ірраціональна, на перший погляд, любов до всього українського, рідного. Як каже письменник Володимир Лис, «любов непояснима». Бо ця любов –природна, укорінена, здатна витягти з найглибшої прірви.

Як відбувається деукраїнізація зараз? Через ЗМІ найперше,  бо їх фінансують олігархи,у яких абсолютно відсутнє будь-яке укорінення чи патріотизм, бо це гібрид криміналітету й корупції. Ні Пінчук,ні Фірташ,ні Ахметов не будуть фінансувати культурні проекти,спрямовані на відновлення національної ідентичності, бо пробудження гідності в українцях заважатиме встановленню феодальних відносин.  У нас промислові міста на Сході досі залежні від червоних директорів і люто опираються навіть кволим спробам українізації. Село натомість завжди намагалося позбутися феодальної залежності.

Влада залежить від олігархів, московських і промосковських. Вона не зацікавлена  у розвитку національної культури, шлях до якої пролягає через освіту. Ті,хто кепкує зараз над Фаріон та Ніцой, кепкують над здоровою агресією, без якої не виживе жоден народ.

Висування на маргінеси національного культурного спадку, приниження української історії і самих українців – це дуже вигідно всіляким лівацьким організаціям,які фінансуються із золотого запасу Комуністичної партії. Платять вони щедро, але це Юдині гроші. Ніхто не заважає переглядати той спадок, провадити історичні дослідження, але гроші на це не дасть ніхто, крім України. Діаспора теж інфікована,особливо та,що поїхала дороблятися. Та їй і набридло віддавати гроші шахраям та егоїстам.

Дуже неспокійно зараз і на мовному фронті. Про освітню реформу, яка позбавляє українських дітей навчання рідною мовою, знають усі. Але  зараз існують потужні спроби звести все багатство української мови до  штучного і мертвого стану. Невдовзі у нас виникне своя мовна інквізиція, яка переслідуватиме діалекти,  сленг і авторські новотвори. Залишиться забальзамований труп. Мова – це не лише математика, а й колір, звук, запах. Коли ми перестанемо їх відчувати, українська мова помре. Можна дискутувати на мовні теми,але значно важливіше зараз вводити українську мову у простір спілкування, повсякденне життя.

Ситуація зараз настільки кепська, що навіть академіки і «совість нації» починають підігрувати лівим. Можливо,це старечий маразм, а можливо вони діють за вказівкою. Культурна номенклатура завжди була ненадійною.

А що робити? а) розглядати власну культуру та історію в контексті світової; б) не творити кумирів; в) українське завжди має бути в пріоритеті і всюди; в) випромінювати силу і рішучість,бо їх поважають навіть вороги.

І тоді ви зрозумієте, як прекрасно виглядає український хутір з космосу, як нам все таки пощастило.