Ті з нас, кого називають совками, з кров’ю випльовують підсвідомий пієтет до російської культури,у непорочності й недосяжності якої десятиліттями переконували  освічені й культурні вчительки в туго накрохмалених білих блузах. Намагаються забути російську мову – де знайти таке зілля?,і хочуть бодай на смертному одрі побачити присутність України в Україні. На п’ятому році війни з Росією  молодь у містах існує суто в рамках російського маскульту, російська для неї мова спілкування і тусування. Чомусь цей контраст вперто не помічають, а це зараз найпотужніша зброя національного знищення, спрямована на  дітей і молодь. Батькам ліньки виховувати дітей українцями,школа служить владі, яку ми всі дружно ненавидимо, але не здатні  її здихатися. Мало було, видно, крові пролито на Майдані і на війні. Тим часом кожен для себе  повинен зрозуміти,що наразі, й уже кілька століть російська мова і московська церква  захоплюють  українську землю, щоб  знищити Україну і українців.

Багатьох пече сором за таке ганебне явище як «російськомовні українці», розкіш панькання з ними не дозволила б собі жодна країна, яка дбає про національну безпеку. Але тут ми можемо принаймні відповідати за себе і свою родину. Відповідальність за нову хвилю русифікації несуть насамперед влада і творча еліта, якій «бракує» російської культури, фільмів, книг, і яка толерує  гуманне ставлення до агресора. Або в стані афекту готова різати тіло України як піцу: це тобі, а це мені. Або, щоб не втратити ефемерних шанувальників на Сході чи Півдні, патякає про поступову еволюцію. Не буде ніякої еволюції, тут не обійтись без хірургічної операції, хай під наркозом.

Можна зосередитись на цькуванні псевдопатріотів, «вишиватників», але чомусь практично ніхто з письменників чи митців не вказує перстом на таке потужне джерело стримування українізації як церква Московського патріархату, яка окупувала практично всю Україну за винятком Львівщини та Івано-Франківщини, де їй чинять спротив. Навряд чи ця церква здатна впливати на молодь, тому за українських дітей взялась маскультура і соцмережі. Це шалені ресурси, проти них влада нічого не вдіє. Але можна перебудувати освіту і наповнити українською мовою та українським змістом  ефір,якби на те була воля. Коли треба захистити культурні пам’ятки від знищення,десь зникають творчі особистості, бо піару на цьому не зробиш, тільки станеш ворогом місцевої  влади. Коли потрібно захистити право споживача на  обслуговування державною мовою, зловтішаються над Ларисою Ніцой та Іриною Фаріон. Натискати на больові точки треба письменникам, митцям, інтелектуалам,бо саме вони мали б формувати  публічний культурний простір, а не вдавати з себе  небожителів.Ну, не пускають на центральну телевізію, не посилають на міжнародні форуми,так це  тепер для холуїв. Є Фейсбук, де можна висловити свою позицію, а не лише виставляти напоказ  приватне життя й піарити  свої безсмертні твори. Можна створити власний блог. У  наш час можна бути незалежним від партій, влади і навіть від конфесій. Просто попереджувати всюди  про наслідки інфантильності  і нові загрози. Люди хочуть чути це, а не пусті теревені ні про що. Мляві балачки в рожевих окулярах не виведуть суспільство з ментальної кризи,через яку воно може заснути смертельним сном в обіймах. колонізатора.