Невеликі наклади українських книг через дорожнечу паперу – це лише одна з причин того, що ми маємо нині розруху в головах і вітер в кишені.Письменники і читачі.У 90-і роки спритні ділки вигребли всі книжки за безцінь з книгарень, не дивлячись, чи це партійна література чи поезія. Макулатуру пустили під ніж, щоб зробити неякісний папір за примітивною технологією і навидавати всіляких книжечок з псевдонародної медицини,  кулінарії, магії, часом щось навіть патріотичне, орієнтуючись на найменш вибагливого споживача. Зараз все воно розлазиться під руками.Поступово полиці книгарень спорожніли і господарі нашого славного галицького П’ємонту повіддавали книгарні у центрі під копальні кави, кнайпи та бутіки парфумів.А ті крамнички, що вижили, перетворились на гніздо руського міра, бо московити знаються на пропаганді краще і не пустили під ніж своє книговидання.Брудний і кривавий слід тягнеться за багатьма “культурними” діячами, які тоді випливли на верх влади.Не знаю, чи зробили вони те свідомо, чи з наївності, але ще в апокрифічному Євангелії від Хоми Ісус мовив: «Блаженні ті, хто знає і чинить, і прокляті ті, хто чинить не знаючи».Останніх Господь залишить у школі на другий рік.
Видавець Василь Габор привіз рік тому з Нью-Йорку рулон паперу, який йому подарували, аби хоч трохи здешевити книгу з «Приватної колекції». Чи таке роблять німецькі або польські видавці? Зате на жовту чи російськомовну пресу та передвиборчі агітки у нас паперу завжди вистачає. Взагалі, небайдужим громадянам-книголюбам мусять бути вигідні вибори.Ми можемо визбирати весь спам зі стовпів та під’їздів, відкрити папірні по всій Україні і віддати той папір видавцям гарної української книги, які можуть, принаймні, обміняти його на потрібний.
У дитинстві я часто чула голос міняйла: « Міняй, міняй, онучі давай!» Демонічної зовнішності дядько їздив на возі з пишно вбраними у латунні кружальця та червоні кутаси кіньми і вимінював бавовняні на лляні шмати на синьку, просяні щітки, свищики, надувні кульки і блискучі м’ячики на гумці.Він був як бог і страшенно обурювався, коли йому підсовували нейлон чи ще якусь гидоту. З тих онуч робили папір.Де – не знаю, я тоді боялась підійти навіть до воза.Зараз такого міняйлу б миттю вгамували б  податками.А от ми теж могли б збирати і здавати драні простирадла, якби знали, що з того зроблять папір і він піде на українську книгу.Ну й що, що зараз ХХІ століття, коли державно-репресивна машина повільно мігрує від феодального суспільства до рабовласницького, правда, невідомо, під чиїм патронатом – ЄС чи Європи. Аби від когось залежати. Соромно красти і просити, а рятувати культуру, без якої немає в України майбутнього- шляхетно.Мати сумочку, що вартує цілого поліційного відділку, соромно, а віддавати останнє хворим сиротам – ні, як і жити чесно.
Я сиджу в архіві і тримаю в руках книгу протоколів братства при церкві Воздвиження у Дрогобичі.Записи в цій книзі вели з кінця 17-го до початку 19 століть.Уявіть собі, в одній і тій самій книзі.Через майже чотириста років папір все ще цупкий і не пожовк, а чорнило не вицвіло.Сірий грубий папір пережив війни, потопи,пожежі і став свідком історії українського паперового виробництва.Не возили тоді паперу з Європи, мали свій, і писали на ньому українською мовою.А також латиною, вірменському,польською, івритом, німецькою.І кожна папірня спеціалізувалася на якомусь різновиді паперу.
Іван Вагилевич стверджує, що папір виготовляли у нас ще в 12 ст., в Галичі, однак немає цьому документальних підтверджень.Перша знана друкарня в Україні з’явилася на початку 16 ст. в Буську, а згодом в інших містечках Галичини. Чи знають про це в Буську?
Більшість папірень 16 ст. у нас були мануфактурного типу.Папірня в Брюховичах, заснована у 1599 році мала вигляд триповерхового будинку, де були всі основні знаряддя виготовлення паперу: ступи від водяного млина, бочки, котли, сита. Виробництво паперу потребує багато води, тому шукайте папірні на річках.Деякі з них були згодом перетворені на млини.У моєму селі Уріж теж була папірня і 19 ст., яка належала жінці- пані Павликовій.Виготовлення паперу – прибутковий бізнес, тому він активно розвивався в Україні, швидко реагував на новітні технології.Перший папір був сірий, тільки згодом навчились його відбілювати хлором. Сама історія папірень не менш цікава, ніж політична історія, але дуже рідко в нас хтось досліджує її і намагається пов’язати з розвитком книгодрукування.Центри книгодрукування виникали там,де був близько папір. Наприклад, у Києві, Острозі, Львові. Це папір виготовляли з ганчір’я.Картон і обгортковий папір виготовляли з деревини й соломи. Водяні знаки на папері були візиткою папірні і її рекламою в книгодрукуванні. Є інформація, наразі не підтверджена, що між Добромилем і Боневичами на початку 17 ст. існувала папірня.Чи вона була до того, як Ян Щасний Гербурт заснував друкарню, чи виникла для потреб друкарні, наразі невідомо. Але я тримала в руках стародруки з Боневич, які зараз коштують від кількох десятків до кількох сотень тисяч доларів. Зроблено в Україні – нам є чим пишатися. Для памфлетів використовувався дешевший, очевидно, місцевий папір, для історичних хронік – дорожчий, можливо, придбаний в Німеччині чи Голландії.
При механізованому виробництві на невелику папірню вистачало 4 робітників, кожен з яких займався конкретною справою.Також наймали людей, які збирали сировину по містах і селах.
Ясна річ, ганчір’яна сировина – сьогодні велика розкіш.Папір з макулатури теж не дуже якісний. Наші ліси вирубують і вивозять за кордон, і вони повертаються до нас дорогим папером, а річки міліють, а довкілля забруднюється. Покоління, яке зараз грабує Україну, буде прокляте нащадками до сьомого коліна.Байдужі – також. Нам не потрібні паперові комбінати, видавництва, бо це не для людей, які не вміють працювати. А на чому ж тоді будувати економічну незалежність держави? Папір нам так само потрібен як хліб, від високоякісного до пакувального.І всі розмови про українське книговидання повинні починатися і закінчуватися розмовою про папір українського виробництва.