Село Соколівка, що за 9 км від Бібрки, на жидачівській трасі, позначене печаттю виродження. Там є газ, є дуже родюча земля, близько до Львова, однак повно покинутих хат і майже нема людей. Це село незвичайне тим, що воно раніше було на пагорбах, де добували камінь, а внизу було містечко Сенява.А потім містечко перестало існувати, і село сповзло з пагорбів і стала Сенява Соколівкою.
Я приїхала туди влітку, щоб побачити костел 16 століття, геть зруйнований, з проваленим дахом.Там колись був склад міндобрив. Колгосп теж спочив у бозі.Усе заросло бур»янами. Мене не дивує ця картина: покинуті будинки, зарослі бур’яном ферми, понищені костели і позолочені, у штучних квітах церкви, здепресовані мешканці. Мене вразило, що знайшлися мрійники, які вирішили відновити костел, і в Зелену суботу, вперше за багато десятиліть два священики відправили месу біля костелу.Хоча місцеві не вірять, що це вдасться.
Я поїхала туди ще раз, розпитала людей, які ходили на цю месу.Їхні очі сяяли від радості. Вони й додали кілька деталей до того, що я вже знала. Як образ Матері Божої, що був у вівтарі, кинули у річку разом з розп’яттями, як люди врятували їх. Тепер цей образ у місцевій церкві, і розп’яття. А один із хрестів на церкві у Ходорківцях.
Я також розповіла про місто Соколів, знищене під час війни, від якого залишилась лише фігура Божої Матері з відбитою рукою, що стоїть тепер при дорозі.Соколів і Соколівка.Якесь прокляття в цих назвах.У Соколівці так само тривала війна поляків з партизанами. І так само винищили всіх євреїв. Їхні хати досі стоять.Місцеві кажуть, що то були не українські повстанці, а червоні партизани. Може, так і було. А може й ні. Останні свідки соколівської трагедії були тоді дітьми.Зараз вони сідають на лавках при дорозі, дивляться, як діловито їздять туди-сюди машини з товаром, і рейсові автобуси, в садах гупають яблука, світить по-літньому сонечко.Школу скоро, мабуть, закриють, бо нема дітей.Довкола них такі самі села.Маленькі, майже порожні. Нема кому доглядати за цвинтарем, косити траву, орати землю. Боротись, врешті, за гідне життя. За півгодини до Львова.