Недавно я подивилась фільм про арт-бізнес на Заході у 2008-10 роках, коли неймовірно зросли ціни на сучасне мистецтво і аукціони страшенно на цьому заробляли.Картини коштували десятки мільйонів доларів, але їх купували мільярдери для лофтів, або перепродажу.Вони вголос на камеру казали, що це бізнес, а не мистецтво, вони просто сміялись в очі журналісту.Один художник штампував картини з наліпленими метеликами, або намальованими через трафарет.Коли в нього почали боліти руки, він найняв собі малярів і просто ставив підпис під картиною. І всі про це знали, але все одно давали 70 мільйонів. Якщо б хтось сказав, що це профанація мистецтва, його б назвали… «вишиватою».Але вголос ніхто цього не сказав, бо ніхто не хоче виглядати божевільним.Хоча між собою, звісно, говорили. У нас час з особливою жорстокістю вміють боротись з інакодумцями за допомогою сучасної інквізиції – медіа-бізнесу.
Я не випадково використала слово «вишивата». Кинуте в юрбу якимось озлобленим невдахою з колоніальною свідомістю, який вважає для себе ганьбою шанувати мову і культуру землі, яка його вигодувала, воно використовується уже в контексті, про який ми й помислити не могли ще місяць тому. Якщо хтось не сприймає укрсучліт – «вишивата». Якщо хтось проти засмічення літератури матюками – «вишивата». Якщо хтось проти порнографії в літературі – теж «вишивата».Якщо хтось намагається захистити своїх дітей від вулиці, яка приходить просто в дім, – той теж «вишивата».
Як правило, ті, хто називає інших «вишиватою», вміють дискутувати лише на дві теми: свободу слова у сенсі «нема гальм» і геніталії.Вони обертаються довкола цього як Земля довкола Сонця. У них нема бачення майбутнього, вони готові мімікрувати до всього, що приносить гроші.Бо ж на патріотизм грошей не дають, а якщо й дають, то чиновники від культури кладуть їх собі до кишені.Я не вірю, що у них є методички із ФСБ, це інстинкт зграї, яка відвойовує для себе життєвий простір. Вони ніколи не виступлять проти русифікації українських ЗМІ чи російськомовних серіалів та російськомовної попси,щоб не втратити потенційних або реальних спонсорів, навпаки захищатимуть культурне “розмаїття”, дарма, що це продовження колонізації, яке знищує нашу національну культуру і загрожує безпеці держави. Найкращий спосіб – не вступати з ними в жодні перемовини, тоді вони просто перегризуться між собою за кістку і вимруть.Зробити таку собі лінію Маннергейма, нехай існують два паралельні світи.У жодного з них наразі немає достатньої сили, щоб знищити супротивника. Переможцем стане той, хто працює на майбутнє, а не ситуацію.
Той бум попиту на сучасне мистецтво луснув як мильна бульбашка. Самі продавці і автори зізнаються, що не сподівались від світу такої глупоти.І що навряд, чи подібне ще колись буде. Тисяча мільярдерів може заразити людство епідемією дурості, але не може втримати її довго. Бо виставка Вермеєра чи Пікассо, Катерини Білокур чи Якова Гніздовського здатна відновити культурний імунітет, а отже – відділити культуру від бізнесу.