Бавились у ФБ в гру: назвати 10 книжок, які на тебе найбільше вплинули. Я передивилась різні відповіді й уже можу зробити висновок, щодо літераторів: на 80 відсотків з них не вплинула українська література,власне, класика, бо коли називають книжки своїх друзів і кумів,це несерйозно. Чому це так? Чому українці вважають, що їхня рідна література нічого їм не дала і навіть відверто зневажають її здобутки, виголошуючи хамське: « А хто це? Я не знаю такого письменника?» У часи моєї юності я намагалась читати не лише Маркеса, Кортасара, Гессе, Камю,які були тоді популярні,і вже витримали перевірку часом, а й намагалась пізнати всю українську літературу, класичну і сучасну, як, зрештою,абсолютна більшість моїх юних колег. Принаймні, нам ніхто не закине, що ми не знаємо української мови.

Але тепер кожен дурень пхається у письменники. Після першої книжки «пише» вже історію української літератури, проводить майстер-класи з писання текстів, жонглює «симулякрами» і «дискурсами», розмовляє російською і пише російською, перепускаючи тексти через гуглівського перекладача і … потрапляє в усілякі рейтинги. І цинічно перепитує: « Григір Тютюнник, це хто?» Або: «Мушкетик – це атстой»

О темпора, о морес! Я пригадую анекдот, як до Григора Тютюнника прибіг молодий автор і закричав, розмахуючи посвідченням члена Спілки: « Ура, я письменник!» Григір порився в шухляді, витяг потріпане посвідчення і сказав: «Бери, будеш двічі письменником!»

Звичайно, це кумедне видовище, коли дилетанти і  неграмотні люди уявляють, що вони представляють українську літературу, не маючи ні найменшого уявлення про її трагічну, криваву історію. Це те, що смажити шашлики біля Бабиного Яру. Сумно те, що невігластво й дилетантство пов»язані з постколоніальним комплексом меншовартості. Шевченко ж писав: «якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя». Шевченко все передбачив. Своє – погане, чуже- краще. І так було знищено репутацію української літератури, яка в очах суспільства і світу зводиться нині до кількох імен спритників і скандалістів,які оточили себе епігонами і лакизами, і є взірцем для початківців. Як вибиратися з цього болота? Провести люстрацію? Чи принаймні перечитати всю літературу, не минаючи нікого і нічого, і скласти собі уявлення про неї? І який з тебе український письменник, якщо ти не маєш коріння в українській літературі, і  пишеш під отримані гранти, підтримуючи чуже?

Є проста істина, єдиний орієнтир, який називається неперервністю традиції.Вдавати, що традиції не існує, можуть лише ті, кого називають генетичним сміттям.