Ми відчуваємо мовне убожество сучасної літератури, і не лише української.Є один спосіб трохи забагатіти, ні, два.Перший – тримати коло комп”ютера пару добрих словників синонімів, і замінювати давно зужиті слова на щось свіже.Другий – вводити в текст якісь нові слова чи фразеологізми, раз. другий, третій, щоб вони стали для нас такими ж рідними, як і ті, що вживаємо кожен день.Вони, окрім усього, ще й стимулюють уяву і пробуджують думку.

У лихі 90-і я купила словник Миколи Номиса “Українські приказки, прислів”я, і таке інше”.Перевидало цю книгу видавництво “Либідь”.Більше її не перевидавали.Це – серія “Літературні пам”ятки України”. Я дозволю собі навести ці перли, дібрані випадково.Нехай це буде мій новорічний дарунок читачам моєї сторінки.

Мав Бог дать душу, а дав грушу.

Лучче цнота в болоті, як нецнота в золоті

Він так намоскалився, що з-під живого п”яти ріже

Гадина в його словах дихає

Уродила мама, що не прийме й яма

Жвавий як рак на греблі

Пішов з пустим міхом на порожні клуні

Постолики-соколики

Схилив хвіст, та й під міст

Пішли мої літа як вітря кругом світа

Не той бідний,хто хліба не має, а той хто – душі

Мокрий дуб дощу не злякається

Дай мені сили хоч комареву ніжечку.

А це загадка.Хто відгадає?

“Виса висить, хода ходить, Бога просить, щоб виса впала”