При совковому режимі громадяни знали, що є червона лінія, яку не можна переступати – «антирадянщина».Ще страшнішим злочином був «український  буржуазний націоналізм».У кожній студентській групі був той, хто доносив Першому відділу.Його ім’я дізнавались через десятки років по закінченні навчання, і дуже рідко – під час.А хто міг відмовитися від такої «честі», хіба такий повний «ідіот», як наш Стьопа Рак, який здивовано витріщився на парторга факультету: « Ви що хочете, щоб я доносив на своїх товаришів?!» Тепер Стьопа  – поважний священик, власне, тому він вступив до університету, щоб потрапити до семінарії. Тих, хто тримався осібно, не входив у жодні тусівки,  рідко чіпали, навіть коли знали про їхні погляди. На всіх не вистачало набоїв. Але якщо вже когось запросили у КДБ, то це було дуже серйозно.Там не те що лякали – там вербували,правда, ніхто не хотів у цьому зізнатися.Отже, все було ясно і просто, не те, що зараз.Не всі архіви розкриті, але декого з тих, хто піддався, досі тримають на гачку.Від цієї недомовленості, приховування  суспільство дуже багато втрачає.Суспільство взагалі не знає правди, тому й не може люструвати.Суспільство тицяють носом у демократію і свободу слова, закликають бути гуманним, бо донощики і кати «старі, хворі, професіонали, і нема чого «полювати на відьом».Але то їхні діти й онуки зараз при владі й торгують посадами. І плутати очищення з репресіями – не коректно.Через закиди про відсталість, неєвропейськість українці тупцяють на місці уже двадцять років, косуючи одним оком на схід, а іншим на захід, бо куди б вони не потяглися, їх все одно вважатимуть за маргіналів, неповноцінних.І порадять прикрити свої рани, свіжі і давні, завдані профанацією і знищенням національної ідентичності, щоб не завдавати травм вразливим інтелігентним натурам, які купують собі лояльність олігархів-меценатів публічним несхваленням та висміюванням  всього українського.

Відтак червона лінія існує досі.За вихід за її межі тебе, можливо,не піддадуть каральній психіатрії, не пошлють в табори ГУЛАГу, а просто напустять на тебе гопників у під’їзді чи підріжуть самоскидом на трасі.Тобі не дадуть грантів, премій, не підвищать на посаді, зацькують толерантними і гуманними.Тебе не випустять у ефір далі обласного телебачення і виставлять посміховиськом тролі в соцмережах… У кожній державі є націоналісти, тільки в Україні – це пляма і тавро, якого особливо бояться письменники, бо «не перекладуть на Заході». Націоналізм, який сповідує значна частина українців, – це всього лише патріотизм, захист ідентичності, бо без цього не бачити нам незалежної держави.»Професійні» націоналісти можуть виявитися перефарбованими комуністами, з хатинами за кілька мільйонів, хабарниками, колишніми сексотами, яких зламали інквізитори з КДБ.Є у нас і такі.Рано чи пізно ми зрозуміємо, що вони компрометують організацію і себе особисто своїм лицемірством і бездіяльністю,дрібними чварами.Червона лінія не для них, а для тих, хто намагається відстояти незалежність України  на фронті чи в тилу реальними справами.Націоналізм в Україні – це спротив усьому, що заважає почувати себе вдома вільною людиною, а його багато: зрусифіковані ЗМІ, освіта, культура, непатріотична влада.Тобто оборона фундаментальних людських прав, а не європейських цінностей. Щоб тебе не вбивали за те, що ти розмовляєш державною мовою у Полтаві чи Запоріжжі, не обзивали фашистом у Європі, не морили голодом, не обкрадали.Не вирубували твої ліси і не отруювали землю.Не продавали твоїх дітей у рабство.Тобто, щоб було як у кожній цивілізованій державі. І щоб влада захищала тебе, а не перекинчиків і засланих козачків. Їх захищають куратори Кремля.Щоб не переписували історію України на догоду сусідам, бо це нечувана річ – узгоджувати власну історію з колишніми колонізаторами та агресорами.Тоді мертві спочинуть у мирі, а живі житимуть у мирі.

Червона лінія потрібна для тих, хто порушує закони, перед якими всі рівні.І Конституцію.