Як тільки московські орки підуть в наступ, наші круті пацани і чоловіки-підкаблучники рвонуть до Чехії та Польщі, як це було в 14-році.А інші – до Львова, до «бандерлогів».Патріотичні пані  у вишиванках чи капелюшках знайдуть безліч виправдань, щоб не пустити чоловіків і синів захищати Батьківщину, бо вони ніби «особливі», якийсь особливо цінний генетичний матеріал.Та ні, звичайні боягузи.

Я знаю, хто не піде на війну. Оті шашличники, що засмічують ліси і парки щонеділі. Ті, хто палить суху траву і викидає на вулицю сміття з вікон чи через плоти. Ті, хто 30 років чекає, поки Україна наситить їх споживацькі захцянки. Ті, хто дивиться московські серіали і тероризує сусідів московською попсою. Ті, хто зустрічає ветеранів словами: « Я тебе туди не посилав» і «Я не просив себе захищати». Останні думають, що це тільки в кіно гвалтують маленьких дівчаток і забирають все нажите добро з хати, і саму хату. Інфантильні, здорові виплекані ховатимуться від мобілізації по гаражах і за жіночими спинами. Їхні матері та дружини плестимуть маскувальні сітки, збиратимуть продукти для відправки на фронт, щоб бодай якось притлумити сором і сховати за ним своїх хлопчиків. Купити для родини індульгенцію. Але Бог не приймає індульгенцій.

Не підуть ті, хто боїться і слухається московських попів і чекає зцілення в Почаєві.

Не підуть ті, хто чистить неіснуючий кулемет і зберігає спокій. Хоч не вміє навіть стріляти. Але на війні швидко вчаться стріляти у ворога.

Ті, хто у заметіль чи локдаун піднімають ціни на таксі і на  все необхідне. На що вони будуть здатні, коли йтиметься про біженців? Колись я читала подане на конкурс оповідання дівчинки-підлітка з Донеччини, яка описувала колону автівок, навантажену барахлом, що проїжджала повз двох покинутих маленьких діток на узбіччі. Для них не знайшлося місця. Вона це бачила, це не сон.

Ті, хто збивши дитину на дорозі, тікають з місця події й ретельно змивають кров з машини, на якій возять власних дітей.

Ті, хто вбиває на полюванні звірів задля забави, і стріляє у птахів в небі. Хто вирубує ліси і загиджує ріки пластиком та відходами.

Істоти, в яких нема візії майбутнього, нема інстинкту самозбереження, нема ні крихти відповідальності – це навіть не тварини, це тупикова гілка еволюції. Таких мільйони, коли не мільярди на нашій планеті. Але тільки в Україні  так ненавидять Україну, що  готові продати її  землі за шмат гнилої ковбаси, хоча для зрадників уготована найглибша яма у пеклі.