В нашому суспільстві є особлива порода людей, які начебто вболівають за національну культуру, але насправді всіляко намагаються доказати, що її до них не було, і після них не буде.Здебільшого, вони дуже далеко від справжніх культурних запитів українців, і дуже близько до Фондів Ахметова і Пінчука, і Полярної звєзди. Мені ця порода знайома ще з часів моєї юності.Це – вічні скептики і скиглії, хоча вони як правило звинувачують у цьому всіх, крім себе. Стара, партійно-літературна номенклатура досі при посадах і при кориті, і мені б дуже не хотілося, щоб вона мене пережила.Бо цікаво подивитися, якою тоді буде наступна номенклатура, тобто як вона буде намагатися керувати літературним процесом, хоча ним не керує навіть Ринок.Керує логіка буття. Не можна нав’язувати читачеві те, що його організм, не сприймає.Це – як алкоголь. Випив – протверезів. Я спокійна щодо нашого майбутнього.І цим завдячую тому, що трохи знаю історію, не лише українську, і непогано українську літературу, яка починається не з Бу-Ба-Бу і «Польових досліджень українського сексу», а значно раніше.
Колись я опублікувала статтю на мовну тему в одній із газет, і мене знайшов один чоловік з Тюмені, родом із Самбора, доларовий мільйонер.Знайшов мій телефон і по годині читав лекції про українську літературу.Моя думка його не цікавила зовсім.Він виконував свою руйнівну місію, доказуючи українській письменниці, що вся українська література це лайно, а Шевченка взагалі люто ненавидів, хоча поставив йому у Тюмені пам’ятник.Аргументи він наводив із альманаху «Полярная звезда» і дав мені змогу його переглянути в електронному варіанті.То були статті покійного Бузини і стаття юного критика, про якого я не чую вже кілька років.Останній доказував, що Шевченко – селюк, Франко – графоман, і лише Сковорода вніс якийсь вклад в українську літературу.Про сучасну літературу був набір традиційних імен, які, втім, теж нічого особливого в собі не мали, як він вважав.Про юного критика я лише знаю, що він із тріском провалив іспит з історії літератури в аспірантуру, бо не знав елементарних речей – як називалась перша збірка Павла Тичини.
Але розмови про це тривають, на жаль, і в самій Україні. У час війни і зламу совкової та посколоніальної свідомості лунають заклики визнати нелегітимність і меншовартість українського роману.Це, звісно, лише відрижка постколоніальної свідомості. Нам своє робить. Я просто вирішила викласти список українських романів, які абсолютно повно представлені в усіх різновидах ( історичний, біографічний,побутовий, соціальний, психологічний, фантастичний, авантюрний,детективний, химерний, віршований).Сподіваюсь, цей список стане комусь в пригоді, тим більше, що на Форумі багато цих творів можна придбати.Та й в електронних бібліотеках воно майже все є. Хто прочитає, той побачить, яким багатством ми володіємо, яким розмаїттям.Перші романи створювались у нестерпно важких умовах заборони українського слова, пробивались крізь могильні плити русифікації, і відповідали потребам тих небагатьох українців, які себе ними вважали, і тим підданим Імперії, які прагнули стати українцями.Далі було легше.

Отож, думайте своєю головою, а не чужою.Читання для того й призначене, щоб спонукати до незалежного мислення.
Список дуже неповний, звісно, це те, що я пригадала з найкращого. Якщо я когось забула, ви можете додати.
Пантелеймон Куліш «Чорна рада»
Антон Свидницький «Люборацькі»
Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні», «Повія»
Іван Нечуй-Левицький «Хмари»…
Михайло Старицький « Останні орли» …
Іван Франко « Перехресні стежки», «Боа констріктор», «Борислав сміється»
Ольга Кобилянська «Земля»
Андрій Чайківський «Олюнька», «Малолітній»
Осип Турянський «Поза межами болю»
Юрій Яновський « Вершники», «Майстер корабля»
Валеріан Підмогильний «Місто»
Євген Плужник «Смерть у Києві»
Микола Хвильовий, Володимир Винниченко, Віктор Домонтович
Ірина Вільде «Сестри Річинські»
Наталена Королева «Предок»
Зінаїда Тулуб» Людолови»…
Осип Назарук «Роксоляна»
Олександр Ільченко «Козак Мамай і Чужа Молодиця»
Павло Загребельний «Диво», «Міст», «Роксолана»…
Олесь Гончар «Собор», «Циклон»
Михайло Стельмах…
Роман Іваничук «Манускрипт з вулиці Руської», «Мальви»
Роман Федорів «Єрусалим на горах»
Григорій Тютюнник «Вир»
Василь Земляк «Лебедина зграя»
Борис Харчук «Місяць над майданом»
Леонід Первомайський « Дикий мед»
Фантастичні романи Володимира Владка, Миколи Руденка, Олеся Бердника
Феодосій Роговий « Свято останнього млива»
Романи Уласа Самчука, Івана Багряного, Василя Барки
Євген Гуцало» Позичений чоловік»
Володимир Дрозд» Листя землі»…
Валерій Шевчук «Дім на горі», «Три листки за вікном»…

Я назвала лише класику і то далеко не всю.У списку буде не одна сотня романів.То, що у нас немає роману в Україні? Одвічній колонії, яка витримала страшенний тиск на мову і культуру?Дав би Бог усім літературам таких романів і в такій кількості.Йдеться не про ідеологічне забарвлення, а якість. Це не те розмите, напівграмотне чтиво, яке зараз продукують дилетанти, які не мають жодного уявлення про сюжет і розділові знаки, але хтось із них випишеться і років за 50 його вважатимуть класиком.Ніхто нас не поважатиме у світі, якщо ми зневажатимемо свою культуру.Вигнати совок легше, ніж оте вічне колоніальне схиляння перед Європою та Москвою. Бути невігласом – просто соромно.