Як це українські філологи виходять з альма матер з однаковим набором уявлень про сучасну літературу, тобто  списком хітів уксучліту, по 5 штук імен поетів і по 5 прозаїків, що їм нашептали у вушка загадкові викладачі, не уявляю, бо  люди ж ми усі різні й не можемо однаково думати. Отже, це маніпулювання. І, не дай, Боже, їм стати експертами тих паразитуючих  на книзі структур, що зробили літературну критику  фарсом, чи викладачами. Я знаю лише,  що брехня знищить цей світ і всю його брехливу культуру. Першокласні письменники лежать у викопаних для них ямах і дивляться на  небо, а над ними метушаться безликі, безголосі, пустоголові персонажі в пошуках свіжої молодої крові неокріплих духом. Даруйте за макабричність слова, але мені моторошно усвідомлювати, що література почалася з пророків і ними закінчиться. А що трапляється з пророками, ми знаємо.

Можливо, моє покоління, є останнім, що ще здатне відділяти правду від брехні, мистецтво від підробки. Бо тільки воно в особі Олексія Ганзенка, якого поганою мітлою ганяли видавці, спромоглося на таку блискучу утопію як «Блюз на холодній землі». Звідкись з неба звалилась речовина, яка інфікує людей здатністю відчувати, коли брешуть інші. Спершу то було шоу, на якому дехто заробив непогані грошенята, але згодом стало реальною загрозою для всього людства. Що зробила медицина? Правильно, вакцинувала нещасних. Залишився лише один чоловік, якому важливо було дізнатись правду про близьку колись людину, і за ним тепер полює все ФСБ, ЦРУ,СБУ і ще бозна-хто. І чоловік той живе в Україні. Окраденій, криміналізованій, отупілій Україні, яку відчуваєш на дотик, на смак, на нюх, настільки вона реальна. І раз у раз виникають ситуації, коли той чоловік у пошуках своєї правди знаходить чужу. Все геніально і просто як у тій старцівській пісні «Нема в світі правди, правди не зіськати, бо тепер неправда стала правдувати.» Чи в отій казці, що вивчало моє покоління у молодших класах «Правда і Кривда». Може, завдяки їй воно ще тріпається і не виздихало, і принаймні устами Ганзенка та небагатьох письменників  сигналізує про небезпеку підміни художньої правди хитрозробленими технологіями маніпулювання свідомістю. Наприклад, підміни художньої правди чорнухою та переверзіями, шо штовхне згодом того само читача у тепле  море позитиву, ту саму підміну.

У романі «Повернення з зірок» Станіслава Лема колишній астронавт зізнається, що в глибинах космосу він читав не художню літературу, а книги з математики, настільки несуттєвими і банальними видавались всі ці людські історії. Щось подібне відбувається зараз у внутрішньому космосі поодиноких людей на нашій планеті, які вперто ухиляються від щеплення згубною ідеологією глобалізму, що творячи добро творить зло. Такий собі Мефістофель навспак

Книга вийшла у видавництві «Перун», але досі не дійшла до мізків тих читачів, які без реклами не ступлять кроку і слова не скажуть про цей визначний,  природний для  літератури, що має коріння, твір. І дуже небезпечний для того, що імітує життя та літературу.