Письменник Борис Гуменюк у нещодавньому інтерв’ю нагадав колегам-письменникам, що не можна жити в паралельній реальності, коли в країні війна.Нагадав дуже жорстко, хтось навіть образився.Я сама після минулорічного допису про особисті враження від Форуму видавців налаштувала проти себе багатьох, хоч писала не так про війну, як про навалу низькопробної літератури, яку розкручували на Форумі з небувалим розмахом.Я назвала свій допис «Кава з кров’ю». Нещодавно було ще одне неприємне відкриття – більшість українських письменників читають лише  своїх колег, що перебувають на тому самому рівні «аби роман», і коли беруться судити власне про літературу, а не про її ерзац, виходить дуже смішно.Коли письменник зрілого віку нарешті добирається до Валерія Шевчука, то де він був раніше?

Між цими двома моментами – емоційним вибухом Гуменюка і «обговоренням» прози Шевчука укрсучлітом – існує тісний зв’язок. Ми воюємо за незалежність України і фронт письменника – створення якісної національної літератури, яка відповідає реальним запитам українців.Для цього письменникам потрібно працювати над собою і не виставляти себе на посміховисько перед читачами, вийти врешті з-за прилавка.Книгами не торгують – книги це щось більше, ніж товар.

«Вже якось на чужині поснули вдосвіта в одкритих окопах…третій день підряд задощило – не вдержишся від змори.І тільки склепив очі – сниться, що я без обох ніг.Що вони ніби лежать, одчеплені, збоку…Аж жахнуло мене з криком.Пробую ворушити пальцями – як не мої.Розтулив очі, мацаю, а воно-таки ноги цілі…Тільки онучі в розмоклі підошви повмерзали: вдосвіта після дощу мороз такий ударив, що й люди в землю повмерзали…Я зразу-таки помітив, що ноги мої потовщали і лискучими стали.Як тільки санітарка халяви розрізала – зразу й помітив… вмостили мене на стіл – та раз, чую, пиляє, та й другий…Схоже, що не вгадала, поки одпилювати…Слабого спершу заморять, а тоді вже пиляють.А мене…

Чого ти, запитує, не стогнеш? А чи воно полегшає, коли стогнатиму…» ( «Феодосій Роговий «Свято останнього млива»)

Так,книги Феодосія Рогового чи Григора Тютюнника, Андрія Содомори чи Євгена Пашковського не причепиш до рок-банди і не поїдеш з ними у промотури розважати підлітків.Це як йод, який ллють на рани, щоб вони не загноїлися.Бо література високого рівня здатна зупинити інфекцію, яку розносять не лише наші безпосередні вороги – окупанти, а й ту, яку поширює п’ята колона з її примітивним колоніальним мисленням і технологіями ФСБ. Зі словником Еллочки-людожерки не виграти інформаційної війни, як і російськими матами.Мені пише одна жінка: «Накупила книжок сучасних українських письменників, яке убожество, не можу це читати.» Бідна, напевно, подивилася топ-продажів у книгарні «Є», почитала анотацію.Як не купити бестселер?Як не підтримати українських письменників? Я й сама колись вважала, що кожна придбана українська книжка – то куля проти ворога.Але невдовзі розчаровані читачі читатимуть лише перекладну літературу, часто перекладену з російського перекладу, бо імпортне завжди краще, цього нас ще в дитинстві навчили.

Скільки було тих Форумів, і я все чекала, що врешті зроблять дійсно україноцентричним, на якому віп-персонами стануть не чужинці, які сприйматимуть нас як тубільців у пір’ї, а ті українські письменники, які ще живі, яких як відсовувала стара літературна номенклатура, так відсовує і нова. Воно їм не потрібно, але це буде доказом того, що в літературі існує ієрархія, яка не залежить від накладів, від реклами, від перекладів на іноземні мови.Наразі можу передбачити, що між зустрічами з Бегбедером і поетами Нью-йоркської групи 90 відсотків обере Бегбедера, бо він «прикольніший».

В нашої літератури за 20 років ампутували її основу – класику, давню і сучасну.Чому ж вона не стогне, не кричить від болю? А чи воно полегшає…

Війна за незалежність – це означає, що воюють всі, як на фронті, так і в тилу.Що в цій битві ми захищаємо право захищати свою самобутність, мову, культуру, традиції, ментальність не менш затято, ніж власну територію.Тому що ніхто крім нас більше цього не зробить, тому що своє – найкраще.Це знають всі народи, які завдяки цій ідеї відстояли свою свободу. Вторинність, епігонство, невігластво, легковажність – цього не повинно бути в культурі країни, яка воює.