Коли Королівство ще тільки починалось, а починалось воно з Незайманої землі, куди тікали ті, хто не міг жити в Серединному світі, разом з першими поселенцями прийшли й коти.Побут втікачів був дуже скромний, бракувало їжі, даху над головою, і людям,що частіше тримали в руках книжку, а не молоток чи заступ, доводилось тепер будувати житло, садити городи.Самі розумієте, що для цього потрібен досвід і певні навички. Коти й собаки, звісно, мусили пильнувати, щоб люди чогось собі не зробили.  Утім, краще жити вже в неоковирній халупі при доброму чоловіку чи жінці, аніж не мати взагалі дому й нишпорити по смітниках. Минуло трохи часу, перш ніж життя у Королівстві налагодилось. Була ще одна проблема, над якою перші громадяни Королівства зовсім не замислювались.Річ у тім, що їм не доводилось завойовувати свій край.Ці чудові землі просто чекали, що їх заселять саме такі люди, щирі серцем, мирні, доброзичливі й… не зовсім практичні.І ці люди не думали, що раптом їм доведеться захищати Королівство від нападників.Вони й досі кажуть: нас захищає віра в те, що тут з нами нічого поганого не може трапитись.У інших світах вважають, ніби Королівство захищає магія, але це неправда.Чаклунів і ворожбитів тут немає.Правда, є люди, які практикують магію задля власної втіхи, але це у них як хобі, данина чудовому світу дитинства. Але ми, коти, вважаємо, що віра вірою, але гострі пазурі, чуйні вуха і добрий зір ніколи не завадять. Жив у Королівстві кіт на ім’я Мавр, чорний як чорнило.Він прийшов сюди не так давно, у пошуках кращої долі, зазнавши чимало лиха. Мав у серці чимало недовіри, а тому тривожився, дізнавшись, що у Королівстві немає ні кордонів, ні митниць.А далі почав про це й говорити іншим котам. Правда, ті його не дуже слухали, вважаючи, що Мавр просто ще не звик до нового життя. Але минав час, чимало часу спливло, а тривога і неспокій кота Мавра зростали, й після довгих роздумів він знайшов потрібне рішення. Коти разом збираються рідко, здебільшого на весняні герці та концерти, або щоб обрати короля.Коли настала весна, Мавр виступив перед громадою своєї вулиці з такою промовою: – От кожен з нас мітить свою територію пахучою міткою, щоб туди не пхалися чужі коти. І я це зробив так само у своєму садку. Люди теж ставлять мітки, називаючи їх кордонами.У Серединному світі, Імперії, всюди. Я бачив карту Королівства, там є позначені межі. Але вони існують лише на папері.А насправді міток немає. І я хочу знати, де межа, за якою вже немає Королівства? Хтось її бачив? – Ні. Я не бачив…І я! – Ніхто не бачив.Я звірявся з картою, ніде жодної тобі рисочки.Невідомо, де починається Імперія чи Граничний світ.І хтось з нас може заблукати й потрапити туди, куди не хотів би потрапити з власної волі. Я знаю, що люди безпечні й легковажні.   Але кіт не має права бути безпечним. Ніколи й ніде! Коти довго не могли второпати, з якої б то речі їм робити щось за людей, коли навіть не кожен кіт робить те, що повинен робити саме він.Чим тоді пояснити той факт, що деякі люди ставлять мишолапки, позбавляючи права котів на чесне полювання, а мишей на чудесний порятунок? Отож-то. Однак невдовзі після деяких розмислів до Мавра приєдналось кілька котів, виключно чорних.Відомо, що чорні коти вельми допитливі й люблять подорожувати.Але на те, щоб позначити  межі Королівства, їм довелось би витратити кілька років. Внаслідок довгих перемовин нарешті зібралось 300 котів.Уже різної масті. Триста дужих відважних лицарів. Звіряючись з картою Королівства,вони поставили пахучі мітки вздовж кордону – на кущах, деревах, скелях, просто на землі.Їм довелося терпіти холод, голод, ночувати в дуплах дерев, вкриватись опалим листям. Без фаянсової мисочки з молоком, без печей і грубок, без газет, що так приємно шарудять.Їх лапки були зранені, хутро обліплене реп’яхами, серця схололи без ласки. Але врешті вони завершили свій героїчний похід, внаслідок якого Королівство отримало кордони.Тільки у тому місці, де кордон проходив посеред ріки, їм не вдалося його встановити.Тому й та частина кордону тримається виключно на вірі.Часом віра слабшає, часом сильнішає. Можливо, Мавр і тут придумав би щось, але він теж скучив за домівкою. І ось вони повернулись – 300 славних лицарів, цвіт котячого народу. – Тепер ми знаємо, де починається і закінчується Королівство! – раділи коти. Вони запропонували Маврові стати генералом, але той відмовився, сказавши слова, що згодом стали знаменитими: -МАВР ЗРОБИВ СВОЮ СПРАВУ,МАВР МОЖЕ ЙТИ! І зник в живоплоті, за яким ховався маленький скромний будиночок, де на нього чекала його добра приятелька тиха лагідна жінка.Її імені, на жаль, історія не зберегла.