Підміна культури її сурогатом – нині дуже поширене явище. Настільки поширене, що  вже навіть не дискутується сама можливість  рівноправного співіснування масової,високої та альтернативної культур, такий вінегрет утворився.І багатьох це влаштовує, бо дає шанси кожному на якусь мить піднятися над загалом і отримати аплодисменти. Я ще пам’ятаю  настирливе просування думки,що в Україні нам потрібно негайно написати тисячі жіночих, кримінальних та детективних романів, які будуть витісняти іноземну літературу такого самого штибу. Що треба ледь не директивою закріпити  примусове написання урбаністичної прози і збагатити мову  російським матом. І брати за взірець третьосортні бестселери першого світу.І ось фастфуд торжествує , а за новаторство  видають вторинне і давно полишене позаду культурами інших народів.  Кількість  не перейшла в якість і , схоже,не перейде, бо вимоги  видавців  настільки  занижені, що  критикам  соромно  навіть наближатись до цієї гори макулатури, якій і критика не потрібна,бо піар може піднести будь-який текст і зробити автора  митцем «планетарного масштабу».І це все закінчиться врешті деградацією людського капіталу, бо не можна стати фахівцем без певного рівня культури, який не має права опускати ні ринок, ні чиновники, ні авторитети. А критики будуть облизувати одного –єдиного автора, завше одного й того самого. Жодних стимулів для розвитку за таких обставин не може бути. Треба просто триматися на плаву і привітно махати рукою.

В будь-якому ремеслі є два золоті правила: 1.Талантам  треба допомагати,а посередності самі проб’ються.2.Щоб стати майстром потрібно щонайменше 20 років. Судячи з того, які у нас професіонали в Україні, ніхто на ці правила не зважає і не слабує на скромність та професійну честь. А щодо конкуренції, то не у ній щастя. Перемагає не якісний продукт,а той, який краще розрекламували.

Я б не писала про це  зараз, у такі лихі часи, коли ніхто з нас не знає, чи світ вибухне завтра чи післязавтра,і від якої зброї він загине, від якої чуми. Зараз найважливіше це боротьба за мізки. Чи вони будуть наповнені клоччям чи розумом. А якщо точніше – боротьба за освічене серце, сповнене поваги до культури і традицій свого народу, здатне розвиватись, а не споживати бездумно вульгарний примітивний продукт. Таких освічених сердець у нас мало,замало для нашої України, де влада належить клептократам і перевертням. Замало, щоб зупинити епідемію консюмеризму ,яка змушує потенційних воїнів їхати на заробітки в країну агресора,а підлітків продавати тіло на органи,щоб купити собі айпад. Замало,щоб зупинити повінь віртуального ексгібіціонізму і насильства серед дітей. І звісно замало,щоб гідно протистояти  ліберальному та імперському терору ззовні та зсередини. Щоб вижити,потрібно відмовитись  від егоїстичних амбіцій, халтури і кон’юнктури,від лінощів. Без цього ми ніколи не вийдемо з вавилонського полону з його давно вже зів’ялими квітами, які взяли з собою на спомин.