Була я з львівським  Книжковим двориком у Запоріжжі, Краматорську,Херсоні.Запоріжжя все організувало чудово, за другим разом туди потягнулися навіть літературні звьозди.Що їм обшарпаний Палац піонерів у Краматорську чи зимний «Ювілейний» у Херсоні.Ніякого виторгу і обмаль відвідувачів.Почуття меншовартості, не дай Боже, виникне.І не поселять в крутому готелі.Жодна війна, жодна загроза не здатні побороти знавісніле его, яке хоче слави, слави, слави.Мабуть, я жорстока до цих добрих людей, але вони дуже відірвались від життя, і нічим не кращі від тих обивателів, що вигоцували в День пам’яті Голодомору у нічному клубі у Львові.

У Краматорську було повнісінько дітей.Нам їх довірили.Люди подолали страх перед агентами Мордору, яких аж кишить у прифронтовому місті.При такій ідеологічній політиці, яку проводить влада, існує реальна загроза реваншу.Навіть у нібито патріотичному Херсоні, де з настанням темряви всі люди квапляться додому, бо транспорт погано їздить.Місто, яке вважає, що усім завдячує Потьомкіну і Суворову, взяти буде легко.Бо невдоволення владою для них є водночас невдоволенням незалежною Україною. І лихо тоді її символам – мові, прапору, гімну.

Найбільше доводиться чути від відвідувачів на цих східняцьких толоках – де ви були раніше? Тоді б може війни не було.Це питання до політиків, а не до нас, скромних літераторів та народних майстрів.Щоб увійти у дім потрібно, щоб вас запросили. І взагалі, як казав польський філософ Ян Кот: «Не має значення, що з вами зробили.Важливо, що ви зробили з тим, що з вами зробили.» Чиясь рука аж тепер купила лотерейну картку, і  приїхали люди, які чесно сказали : « Не можна бути українцем, не знаючи української мови і української історії». Запізно. Мешканці Херсона і Києва записуються на курси мови, яка в країні є державною, а мова ворога, який вбиває українців, його ідеологія панують на половині споконвічних українських земель. Не слід чекати прозріння.Тим більше, що це звинувачення, а воно ніколи не сприймається без спротиву. Часу в нас мало.Найперше слід рятувати дітей.Від егоїстичних батьків і від викладачів- сепарів.Місцева влада перетворила міста на свої феоди, саме вона вирішує все.Якби не війна, нас просто туди не пустили б.Рушійною силою українізації на Сході є бібліотекарі і місцеві підприємці.Не школи, і не університети, бо все це корумповані структури, і дуже консервативні.

Міста цілковито зросійщені, села натомість українські.Преса на сто відсотків російськомовна.Про телебачення навіть нема що говорити.Навіть в українських передачах присутня колоніальна меншовартість.

При владі – флюгери, причому заіржавілі й неповороткі.Вони реагують на зміни в суспільстві тільки, коли на майдан виходять з коктейлями Молотова і розбивають стіни їхніх маєтків.Доти їм нецікава суспільна думка.

Та найгірша правда – це порожні очі людей, які втратили своє коріння.Легкі як перекотиполе, вони котяться українським степом.Я не уявляю, як би я могла жити в Запоріжжі, Херсоні чи Харкові без українського мовного середовища.Як тут самотньо поодиноким патріотам, як їм незатишно.І не різдвяна зірка їм сяє, а різдвяна свічка з її кволим вогником, який так легко згасити.